Друга фундація. Айзек Азімов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вигляд, – пояснив Ченніс, – має нічне небо взимку, якщо дивитися на нього з Трентора. Це важливий момент, яким, наскільки я розумію, до цього часу нехтували під час пошуків. Уся розумна орієнтація повинна починатися з Трентора, як із точки відліку. Трентор був столицею Галактичної Імперії. У науковому та культурному аспектах – навіть більше, ніж у політичному. Отже, значення будь-якої назви, що вказується в описі, у дев’яти випадках з десяти має залежати від того, як дивитися на неї з Трентора. У зв’язку з цим згадай, що хоча Селдон і походив з Гелікона, тобто з Периферії, його група працювала на самому Тренторі.

      – Що ти намагаєшся мені довести? – Рівний голос Прітчера крижаним струмком пролився на ентузіазм співрозмовника.

      – Ця карта тобі усе пояснить. Бачиш темну туманність? – Тінь від його руки впала на екран, де сяяла Галактика. Вказівний палець зупинився біля крихітного темного клаптика, схожого на діру у строкатій світлій тканині. – У стелографічних записах її називають туманністю Пеллота. Придивись на неї уважніше. Я збільшу зображення.

      Прітчер спостерігав, як збільшується зображення на «Об’єктиві» і раніше, але йому все одно перехопило подих. Це було схоже на монітор корабля, який мчав через переповнену зірками Галактику, не входячи у гіперпростір. Зірки розліталися від центру навсібіч, спалахуючи і зникаючи з екрана. Поодинокі точки двоїлися, потім перетворювались у кулеподібні. Туманні плями розсипалися на міріади точок. І весь час зберігалась ілюзія руху.

      Ченніс пояснював:

      – Ти можеш помітити, що ми рухаємося по прямій лінії від Трентора до туманності Пеллота, отже, можна вважати, що ведемо спостереження із самого Трентора. Ймовірно, тут є невелика похибка через гравітаційне відхилення світла, для обчислення якого мені не вистачає математичних даних, але я впевнений, що цією похибкою можна знехтувати.

      Темрява розтікалася по всьому екрану. Коли збільшення сповільнилося, зірки, ніби засмутившись, зникли з усіх його кутів. На краях збільшеної туманності блискучий світ обривався різким сяйвом, що символізувало світло, яке просто ховалося за вихором фрагментів атомів натрію та кальцію, що нічого не випромінювали, заповнюючи кубічні парсеки космосу.

      Ченніс знову взявся пояснювати:

      – Жителі цієї частини космосу називають її «рот». І це важливо, тому що тільки з Трентора вона схожа на рот. – Він вказав на розрив у тілі туманності, що у профіль справді нагадував скривлений усмішкою рот, окреслений зоряним світлом, що заповнювало його.

      – Якщо летіти за «ротом», – сказав Ченніс, – вниз до «стравоходу», то розрив поступово звужується до тоненької, ламкої світлої смужки.

      Зображення знову трохи розширилося, поки далі від «рота» туманність не побільшала настільки, що заповнила весь екран. Палець Ченніса тихо рухався вниз цим вузьким струмочком світла, відтак зупинився, а тоді знову продовжив рух, аж до того місця, де самотньо сяяла єдина зірка в облозі абсолютної чорноти.

      – «Край зірок», – просто сказав молодик. – У цьому місці тканина туманності надто тонка, і світло цієї СКАЧАТЬ