Золота осінь Гетьманщини. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ під його диктування, та коли дочка прийшла, Петро вже впав у забуття.

      Все, життя вже фактично було скінчено, мала початись агонія.

      Гукнули Катерину (комусь здалося, що Петро в непам’яті покликав її, чи принаймні назвав це ім’я), вона прийшла, сіла поруч у крісло й почала гладити його бліду руку, а сама щось думала своє, доконче їй потрібне тієї миті.

      Цар, не розплющуючи очей, коли вона почала гладити його руку, здригнувся й полегшено зітхнув, наче умиротворено затих. І на змученім обличчі його з вусиками, що іноді пересмикувалися, з’явилась втіха. І коли цариця говорила до нього, він, здавалося, уважно її слухав…

      Іноді хворий наче намагався пробудитися зі сну, що цупко тримав його в обіймах, силкувався навіть звестися, але, певно, вже був десь далеко-далеко, звідки вже не повертаються і куди живим дороги немає. Хоча голос її туди, можливо, долітав, якісь звуки він іще вловлював і розумів, кому вони належать.

      Чад од часу до спочивальні – спершу рідше, а тоді частіше, чи не один за одним, – заходили двірцеві, високого й найвищого рангів (серед них були й військовики), схиливши перед нею голову, щось стиха доповідали їй, і Катерина, все так само гладячи руку мужа, щось їм теж напівпошепки наказувала; вони, виструнчившись, відповідали «єсть!» і виходили, а навзамін їм з’являлися нові й нові…

      І зрозуміло було, що Катерина вже взяла – не чекаючи, доки спустить дух імператор, – стерно влади імперії у свої руки. І все вже завертілося навколо неї. Вона стала завтрашнім днем імперії. Їй, як ніколи, раптом захотілося – аж душа засвербіла, – народитися. Вдруге.

      Але вже не селянкою і не в родині репаного мужика, а отже, мужичкою, а в родині якого-небудь монарха, аби зійти на трон Російської імперії, що його послали їй самі небеса, зійти не черню, а – монархинею.

      Чернь… Чорні люди.

      Вона вже була такою, вже натерпілася, будучи чорною, тож тепер мала стати на чолі імперії та щоб усі й забули, хто вона та якого роду простого, простіше – чорного.

      Зрештою, вирішила про себе: «Хто дорікне мені, що я чорна – башку тому знесу! Влади не уступлю нікому, хоч я й мужицького роду. Я перша у світі мужичка, яка стала імператрицею – казка та й годі!»

      А поки там що, імператор Петро I, здається, вже почав помирати… Катерина полегшено зітхнула, підвелася і швидко вийшла геть.

      Був місяць січень, коли разом з вітром мороз, як казали на Русі, січе. (Лютуватиме він у наступному місяці, тому той і зватися буде лютим.)

      Але як гарно січень буде сікти (і за порозовілі щічки щипати), лютий славно лютуватиме! І всю ніч заметілі-хуртовини местимуть і вітер завиватиме, а на ранок все вщухне і світ білий під саваном зими спочиватиме. Чи не найбільше з усіх пір року Єлизавета любила – хоч як це й не дивно, зиму, що звалася – руською. І завжди з нетерпінням чекала приходу матушки – як у Московії з давніх-давен шанобливо величали зиму.

      Місяці грудень, січень і лютий здавна називали вовчим часом, тому, СКАЧАТЬ