Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - Валентин Чемерис страница 11

СКАЧАТЬ О. Конєцпольський, який завжди з підозрою ставився до Богдана Хмельницького, заявив, що він засуджує сотника як людину «бунтівну духом і з розумом, схильним до всього лихого». (Хмельницького обібрали, а його самого ще й оголосили лихим!) Потоцький навіть висловив побоювання, щоби «Річ Посполита не зазнала від нього багато лиха, бо ніколи не було між козаками людини подібних здібностей і розуму».

      Збадьорений такою підтримкою коронного гетьмана, Чаплинський вирішив-таки домогтися свого, і насамперед – відібрати маєток у Суботові.

      І десь у березні-квітні 1647 р. чигиринський підстароста організував збройний напад на Суботів, під час якого, за словами Хмельницького, «голодний люд снопами розніс зібране протягом кількох років збіжжя, якого було на гумні 400 кіп. Висіяне на поля зерно все пропало, бо посіви витопчено худобою, кіньми, вівцями».

      Забравши Олену Прекрасну, спустошивши маєток, Чаплинський за все це Богданові велів як у насмішку виплатити 150 флоринів, тоді як захоплена земля коштувала 1000 флоринів. Це вже було занадто. Ось тоді Богдан у гніві сказав:

      – Якщо маю шаблю в руці, то не все забрав у мене Чаплинський, жиє Бог і козацька ще не вмерла мати!

      І все ж нагла кончина дружини, з якою він за двадцять літ прижив шістьох чи сімох дітей, так не вразила й не обурила Богдана, як те, що Чаплинський викрав у нього любку-голубку, його незрівнянну Олену Прекрасну і навіть…

      Навіть обвінчався з нею в католицькому соборі.

      І Богдану нічого не залишалося, як з горя – чи з безвиході – краяти душу і серце відомою піснею про те, що

      Копав, копав криниченьку

      Неділеньку-дві…

      Любив козак дівчиноньку

      Людям – не собі!

      З такою думкою було просто нестерпно далі жити і Богдан підтримував себе оковитою (то був час, коли він багато пив) та все тією ж піснею. Виводив тверезо (образа була такою, що й хміль його не брав):

      Ой жаль-жаль

      Мені буде —

      Візьмуть її люди,

      Моя не буде!

      Ой жаль-жаль.

      Ні оковита не допомагала, ні пісня.

      Та й жаль був кепським порадником. Скільки не жалкуй, а втраченого, якщо не вжити дієвих заходів – не взявши до рук, звісно, шаблі, – не повернеш. Бо:

      А вже з тої криниченьки

      Орли воду п’ють…

      А вже мою дівчиноньку

      До шлюбу ведуть.

      І так було не лише у пісні, так було в житті, і це краяло серце вже й геть тяжко.

      Один веде за рученьку,

      Другий – за рукав.

      Третій стоїть гірко плаче —

      Любив та й не взяв!

      – Любив та й не взяв!..

      Не взяв, не взяв… Невже він і справді любив, а не взяв? То якийсь слабак у пісні, він…

      – А я візьму, – погрожував супернику. – Олена моя була, моєю й буде!

      І хапався за шаблю, готовий будь-якої СКАЧАТЬ