Титан. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

      Він запросив Едісона і ще двох-трьох, хто, на його глибоке переконання, не відмовляться прийти: голову правління «Чиказької північно-західної залізниці» Александра Рембо з дружиною й архітектора Тейлора Лорда. До останнього Френк незадовго перед тим звертався за порадою і визнав, що той – людина доволі світська. Лорд, як і Едісон, був прийнятий у товаристві, але великої ваги там не мав.

      Чи варто казати, що Ковпервуд усе передбачив і влаштував якнайкраще. Сірий кам’яний особнячок, який він зняв, був чарівним. Гранітні сходи з фігурними поручнями вели до широких парадних дверей, розташованих в арці. Завдяки вдалому поєднанню кольорового скла у вестибюль проникало приємне м’яке світло. Будинок, на щастя, був обставлений із великим смаком. Турботу про меню обіду та сервірування столу Ковпервуд поклав на одного з найкращих рестораторів, тож Ейлін залишалося лише одягтися і чекати гостей.

      – Ти сама розумієш, – сказав їй Ковпервуд уранці, збираючись їхати до себе в контору, – як мені хочеться, дитинко, щоб ти сьогодні була особливо гарна. Тобі необхідно сподобатися Едісонові та Рембо.

      Цього натяку для Ейлін було більш ніж достатньо, а втім, і його, мабуть, потрібно не було. Після приїзду в Чикаґо вона підшукала собі камеристку-француженку. І хоча Ейлін привезла із собою з Філадельфії цілу купу одягу, вона все ж таки замовила у найкращої та найдорожчої чиказької кравчині, Терези Донован, ще кілька вечірніх суконь. Тільки напередодні їй принесли зелене мереживне плаття зі золотисто-жовтою шовковою накидкою, що дивовижно гармоніювала з її волоссям кольору червоного золота і молочно-білими плечима та шиєю. У день обіду будуар Ейлін був буквально завалений шовками, мереживом, білизною, гребенями, косметикою, коштовностями – словом, усім, до чого вдається жінка, щоб здаватися чарівною. Для Ейлін підбір гарнітуру завжди був пов’язаний зі справжніми творчими муками. Нею опановувала бурхлива енергія, занепокоєння, вона гарячково метушилася, так що її камеристка Фадетта ледве встигала за господинею. Прийнявши ванну, Ейлін – струнка, білошкіра Венера – хутко одягла шовкову білизну, панчохи та черевички і приступила до зачіски. Фадетта зробила свою пропозицію:

      – Не могли б ви, мадам, випробувати нову зачіску, яку я нещодавно бачила?

      Мадам не заперечувала. Вони обидві почали укладати важкі пасма, що відливали золотом, то одним, то іншим способом, але чомусь усе виходило не так, як хотіла Ейлін. Спробували було заплести коси, але й від цієї думки довелося відмовитися. Нарешті на чоло були спущені два пишних валики, підхоплені перехресними темно-зеленими стрічками, які посередині скріплювала діамантова зірка. Ейлін у прозорому, облямованому мереживами пеньюарі з рожевого шовку підійшла до дзеркала і довго уважно себе розглядала.

      – Добре, – сказала вона нарешті, повертаючи голову то в один, то в інший бік.

      Тепер настала черга сукні від Терези Донован. Вона ковзала і шаруділа СКАЧАТЬ