Олена – вершниця зі списом. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Бог за це й відомстить! Бо він зрадливець, Господь і діток йому не посилає.

      Звинуватити великого князя в безплідності? За свою намову на Василія Соломонія ризикувала життям. Адже всі знали: безплідна вона, а не князь. Чоловік у сім ділі – як півень: прокукурікав на світанку, а там хай воно само розвидняється. От і Василій… Своє він робить справно, а решта від жони залежить. Того вона й не вагітніє, що як та смоківниця – безплідна. Будь-який чоловік з такою розійдеться. Корову ялову на забій ведуть. Смоківницю безплідну зрубують, а жону безплідну втришия виганяють.

      За свідченнями О. Бичкова у книзі «Московія», 2006 р., Василій III дав Соломонії розлучення і заслав її в монастир. «Кажуть, Соломонія, як могла, противилась, сльози лила і зачерствілого серцем супруга благала, але в черниці її все одно постригли в кінці 1526 року в Рождественському московському монастирі – у тому самому, у якому всього кілька років тому вона освячувала головний собор. Поводилась Соломонія під час «роспусной» процедури, за словами літописця, нескромно: чернече вбрання на землю кидала і ногами його топтала. Від того, за свідченням історика Д. Мордовцева, присутньому на церемонії боярину Івану Шигоні навіть довелося «уперіщити її палицею».

      І це була платня за двадцять років найвірнішої любові до князя Василія, що її сам князь Василій називав ліпотою (а княгиню – Ладою своєю…).

      Ладо або Лада – божество світла, краси, миру, радощів, любові, веселощів, згоди та всякого гаразду. Їй жертвували ті, хто укладав шлюб, славили в піснях її ім’я, жінки та їхні донечки на луках, взявшись за руки, танцювали і співали: «Ладо, Ладо, ди-ди-Ладо, ти великий Ладо, ти наш любий Ладо, ти завжди з нами, а ми завжди з тобою…»

      І князь Василій, коли ще не затівав розлучення з Соломонією, а терпляче чекав од неї дитини, теж, бувало, співав їй, як вони сиділи на ґаночку терема: «Ладо-Ладо, ди-ди-Ладо ти моє…»

      І пригортав до грудей кохану Соломонію…

      Іноді, наче ті молодята, наспівували вони – сидячи одне перед одним, поклавши руки одне одному на плечі, – давню пісню Русі про «грішну» любов, що за неї (за недозволену любов) молодих закоханих було покарано лютою смертю. А вони ж були такі щасливі (це був їхній найбільший «гріх») і так вірно любили одне одного…

      І Соломонія наспівувала своєму коханому:

      Василий-дружочек, потронься ко мне,

      Потронься, подвинься,

      Обоймемся да и поцелуемся…

      О, які то були обійми рвучкі, які гарячі поцілунки князя Василія та Лади його, княгині Соломонії! І здавалось, що немає у світі такої сили, яка б їх могла розлучити…

      Хай що він робив, хоч де бував (і в походах теж), але згадував княгиню Соломонію щоденно й по кілька разів на божий день, так і лунав її милий голосок у всьому його єстві, а найперше – у серці та душі.

      Дочекавшись ніченьки, підхоплював її, ласкаву й покірну, що так і тулилась до нього, ніс до полатей, вони обіймалися, цілувалися – аж СКАЧАТЬ