Магеллан. Амеріґо (збірник). Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так і лишається нез’ясованим. Річ у тім, що в ту епоху Великих відкриттів кожна нація з комерційних ревнощів пильнувала за тим, аби результати експедицій зберігалися в суворій таємниці. Вахтові журнали капітанів, записи лоцманів, карти і портулани слід було негайно віддавати до схову в лісабонську Tesoraria. Своїм едиктом від 13 листопада 1504 року король Маноел під страхом смертної кари заборонив «розголошувати дані про судноплавство потойбіч ріки Конго, аби чужоземці не змогли скористатися з відкриттів, зроблених Португалією». Тож коли питання про пріоритет, здавалося б, відпало як абсолютно зайве, несподівана знахідка пізнішого часу пролила ясність на те, кому саме Бегайм і Шенер, а зрештою, й Магеллан завдячують своєю обізнаністю. Ця знахідка являє собою всього лиш німецьку брошурку, надруковану на препоганому папері, під назвою «Copia der Newen Zeytung aufi Presillg Landt» («Копія нових вістей з Бразильської землі»); ця брошурка була донесенням, посланим на початку шістнадцятого століття з Португалії відомому торговельному дому Вельзерів в Аугсбурзі одним з його португальських посередників. В ньому жахливою німецькою мовою повідомляється, що якесь португальське судно десь на сороковому градусі південної широти відкрило й обігнуло cabo, себто мис, подібний до мису Доброї Надії, і що за ним зі сходу на захід простягається широка протока, яка нагадує Гібралтар і яка веде до іншого моря, так що цим шляхом дуже просто можна вийти до Молуккських островів – «Островів прянощів». Таким чином, це повідомлення незаперечно стверджує, що Атлантичний і Тихий океани сполучені між собою – quod erat demonstrandum[34].

      Тим самим загадка, здавалося б, нарешті, розв’язана, і Магеллана остаточно звинувачено в узурпації, в плагіаті відкриття, зробленого до нього. Адже Магеллан, безперечно, мав бути обізнаний з результатами тієї експедиції, що передувала португальській, не згірше, ніж отой безіменний аугсбурзький географ, котрий репрезентував інтереси німецьких судновласників у Лісабоні, а відтак вся його заслуга перед всесвітньою історією зводиться до того, що він завдяки своїй енергії зумів зробити добре пильновану таємницю істиною, яка так багато важить для всього людства. Отже, спритність, вправність, рішучість у використанні чужих досягнень – ось, мабуть, і вся таїна Магеллана.

      Але – як не дивно – гвинт прокручується ще на один виток – постає ще одне, останнє запитання. Адже нам сьогодні відоме те, чого не знав Магеллан: учасники тієї невідомої португальської експедиції насправді й близько не підійшли до Магелланової протоки, а їхні повідомлення, котрі Магеллан отак легко прийняв на віру, як і, зрештою, Мартін Бегайм та Йоганн Шенер, насправді ґрунтувалися на непорозумінні, на звичайнісінькій омані. Бо що саме могли бачити (тут ми підходимо до самої суті проблеми) оті мореплавці на сороковому градусі південної широти? Що, власне, повідомляє нам очевидець в «Newe Zeytung»? Лише те, що ці мореплавці десь на сороковому градусі південної широти відкрили морську бухту, якою вони пливли СКАЧАТЬ