Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1. Мигель де Сервантес Сааведра
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1 - Мигель де Сервантес Сааведра страница 10

СКАЧАТЬ чи бакалавр, що підкусить вас іспотайна та буркне комусь, що неправда ваша, на те не зважайте: хоч і завдадуть вам брехню, та руки, що те написала, все одно не втнуть. А щодо тих цитат на берегах, щодо словечок і сентенцій різних авторів, що ними треба вашу повість засмачити, то досить буде із пам’яті пригадати який-небудь латинський вислів або такий узяти, що напохваті лежить. Пишучи, приміром, про волю і рабство, тут же вверніть:

      Non bene pro toto libertas venditur auro.[9]

      і зразу ж приписочку збоку – Горацій чи ще там хто. Говорячи про всевладдя смерті, не забудьте приточити:

      Palida pors aequo pulsat pede pauperum tabernas,

      Regumque turres.[10]

      Як заведете річ про дружбу, про любов до ворогів своїх, що заповідав нам Господь, то сягніть до Святого Письма і зацитуйте недорогим коштом самого Спасителя: Ego autem dico vobis: diligite inimicos vestros.[11] Чи про лихі помисли згадаєте – і тут вам Євангелія у пригоді стане: De corde exeunt cogitationes malae.[12] Чи про несталих друзів – позичте Катонового двовірша:[13]

      Donec eris felix, multos numerabis amicos,

      Tempora si fuerint nubila, solus eris.[14]

      Отакою та подібною латинщиною ви залучите собі слави щонайменше граматика,[15] а в наші часи це вже неабияка честь і користь. А щодо приміток у кінці книги, се так само робиться дуже просто. Якщо в вашій повісті фігурує якийсь велетень, назовіть його Ґоліафом – хоч воно й дешевенько ніби, дак зате вже готова широкомовна примітка: «Ґоліаф альбо Ґоліят[16] – одноборець філістийський, котрого пастух Давид убив каменем із пращі в Теребинтовій долині, як про те повідається в Книзі Царів, глава отака й така. Далі, якщо хочете виставити себе за вченого гуманіста й космографа, згадайте в вашій історії ніби ненароком річку Тахо, – буде вам іще одна знаменита примітка: «Ріка Тахо,[17] названа так по імені одного гишпанського короля, бере свій початок у такому й такому місці і вливається в Море-Окіян,[18] обполоскавши мури славутнього міста Лісабони; гадають, що вона має в собі золотодайний пісок» і все таке. Як заведеться мова про розбійників, нате вам історію Кака[19] – я можу її з голови проказати; як про жінок легких звичаїв – тут вам стане у пригоді єпископ Мондоньєдський[20] з усіма своїми Ламіями, Лаїдами та Флорами; приміточки будуть вельми авторитетні. Як про безсердечниць – нате вам Овідієву Медею,[21] як про чаклунок та чарівниць – маєте Гомерову Каліпсо і Верґілієву Цірцею.[22] Як про завзятих войовників – Юлій Цезар у своїх «Записках» подасть вам до послуг себе самого, а Плутарх настачить вам цілу тисячу Олександрів.[23] Як поведете річ про любов, то, розуміючи таку-сяку дрібочку по-тосканськи, вдайтеся до Леона Юдея[24] – він вам того добра повну мірку з наспою уділить. А не хочете чужинами блудити, то маєте вдома власного Фонсеку з його «Любов’ю до Бога»[25] – там і на вас, і на всякого мудреця тієї справи стане. Одно СКАЧАТЬ

<p>9</p>

Волі не слід продавать за все золото світу (лат.).

<p>10</p>

Смерть бліда і в злидарські халупи, і в царські палати стукає рівно (лат.). (Горацій, кн. І, ода 4.)

Горацій (65 р. до н. е. – 8) – один з найбільших римських поетів і найшанованіших теоретиків літератури. Обидва наведені далі рядки дійсно Горацієві.

<p>11</p>

Я ж вам глаголю: любіть ворогів ваших (лат.). (Євангелія від Матвія, розділ V, в. 44.)

<p>12</p>

З серця беруться ледачі думки (лат.). (Те саме, розд. XV, в. 19.)

<p>13</p>

Наведений двовірш зі збірки «Трістії» Овідія (43 р. до н. е. – 17), одного з найбільших римських поетів. Помилка припущена Сервантесом зумисно. Двовірші Катона (ІІІ чи початок ІV ст.) – широко відома за тих часів збірка повчальних латинських віршів-висловів, яка приписується Діонісію Катону.

<p>14</p>

Поки щасливо живеш, численних матимеш друзів. Прийде година лиха – зразу лишишся один. (Цей латинський двовірш належить не Катонові, а Овідію – збірка «Жалі», книга перша, елегія VI).

<p>15</p>

Граматики – вчені-філологи, які досліджували й коментували тексти, писані грецькою й латиною (вивченню текстів сучасних авторів тогочасна наука загалом багато уваги не приділяла).

<p>16</p>

…Голіаф альбо Голіят… – одноборець філістийський, котрого пастух Давид убив каменем із пращі в Теребинтовій долині, як про те повідається в Книзі Царів… – Йдеться про описану в Старому Завіті битву; Голіаф – велетень філістимлянин (філістимляне – давній народ, який заселяв приморську частину Ізраїлю); Давид – майбутній цар Іудеї та Ізраїлю.

<p>17</p>

Тахо – найбільша річка на Піренейському півострові, протікає й територією Ла-Манчі.

<p>18</p>

Море-Окіян – Атлантичний океан.

<p>19</p>

У давньогрецькій міфології пастух-велетень Как хитромудро вкрав у Геракла волів, заганяючи їх до печери задом наперед, та Геракл почув їх ревіння й на смерть покарав крадія.

<p>20</p>

Єпископ Мондоньєдський – іспанський письменник Антоніо де Ґевара (1480? – 1554?), наведені імена взяті з його «Інтимних записок».

<p>21</p>

У давньогрецькій міфології Медея – колхідська царівна, яка допомогла Язонові заволодіти золотим руном й, тікаючи з ним до Греції, вбила власного брата; коли Язон її зрадив, убила його наречену й двох своїх синів від нього. Також вона порадила дочкам царя Пелія, які забажали омолодити батька, розрубати його на куски й зварити в казані, відомі й інші жорстокості чаклунки. Про них ідеться в сьомій книзі «Метаморфоз» Овідія.

<p>22</p>

У Гомеровій «Одіссеї» закохана в героя німфа Каліпсо тримала його на своєму острові, обіцяючи безсмертя. Цірцея (Кірка, Кіркея) – у давньогрецькій міфології чаклунка з осторова Ея, яка закохалась в Одіссея й утримувала рік на своєму острові, а його супутників обернула на свиней; про це розповідається в Гомеровій «Одіссеї». У Верґілія ж, на якого посилається Сервантесів порадник, це чаклування лише згадується у восьмій еклозі «Буколиків» («Кірка чаклунством в свиней замінила Уліссових друзів…»). Кілька згадок про Цірцею (Кірку) містить й «Енеїда» Верґілія, зокрема про те, як Цірцея (Кіркея) привела звичайну кобилу до вогненних коней свого батька Сонця (в результаті чого, як відомо з міфу, виникла порода коней, у яких з ніздрів вилітало полум’я).

<p>23</p>

Римський політичний діяч і полководець Гай Юлій Цезар, який 58–50 рр. до н. е. був намісником римської провінції Ґаллія (Ґаллією до ХVІІ ст. включно називали землі, які входять до складу сучасних Франції, Люксембурґу, Бельгії, Нідерландів і Швейцарії), у своїх «Записках про ґалльську війну» відтворює події часів намісництва, але про себе пише в третій особі. Плутарх (46 – 120 чи 125) – давньогрецький історіограф, автор знаменитих «Порівняльних життєписів», вважається творцем жанру біографії.

<p>24</p>

Леон Іудей – Абрабанель Ієгуда (1470? – 1521?) – іспано-єврейський релігійний письменник, його трактат «Бесіди про кохання» написаний італійською.

<p>25</p>

Фонсека – Крістобаль де Фонсека (1550? – 1621) – чернець авґустинського ордену, автор двотомної праці теологічного характеру «Трактат про любов до Бога».