Світова гібридна війна: український фронт. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ східнонімецької розвідки, давній знайомий В. Путіна і колишній голова ради директорів російського відділення банку Dresdner Kleinwort Wasserstein. З 2006 р., на запрошення президента Росії В. Путіна, головою комітету акціонерів Nord Stream AG став екс-канцлер Німеччини Г. Шредер. Займаючи посаду в компанії, Шредер напередодні залишення посади канцлера ФРН пролобіював надання державним агентством Німеччини кредиту Газпрому на будівництво частини трубопроводу в розмірі 1 млрд євро з двох німецьких банків. У разі, якби Газпром не зміг погасити кредит, уряд Німеччини висловлював згоду гарантувати частину боргу.[75]

      Історія «Блакитного потоку», газопроводу з Росії до Туреччини по дну Чорного моря, є досить промовистою. Цей проект постачання газу потужністю 16 млрд куб. м був реалізований у 2003 р., виходячи з необхідності формування інструментів впливу на країни Каспійського регіону та південно-східної Європи, а також Туреччину.

      Що ж до економічної ефективності, то і цей газопровід за період своєї експлуатації працював із суттєвим недозавантаженням (близько 40–50 % проектної потужності). Реалізація проекту також супроводжувалась поєднанням «політичних та економічних» аспектів на високому рівні державного управління в Туреччині та спричинила антикорупційні розслідування і відставку посадовців турецького уряду.

      Водночас реалізація цього проекту дозволила Росії на тривалий період блокувати вихід газу з Каспійських родовищ (Азербайджан та Туркменістан) на ринок Туреччини та змусити Туркменістан співпрацювати з Росією у газовій сфері на її умовах (саме у цей період на ринок України, країн СНД та Східної Європи виходить RosUkrEnergо). Фактично Росія на тривалий час усунула потенційного конкурента з її традиційного європейського ринку та гарантувала збереження залежності країн ЄС і Туреччини від рішень, прийнятих у Москві щодо постачання природного газу.

      Історія «Південного потоку», цього разу – із залученням італійського капіталу та лобіювання з боку влади Італії, є не менш показовою. Для реалізації проекту Путін пропонував очолити South Stream AG (спільна компанія Газпрому, італійської Eni, французької EDF – оператора проекту) колишнім високопосадовцям Італії та Франції, проте екс-прем’єр-міністр Італії Р. Проді і французький екс-президент Ж. Ширак відхилили пропозицію.[76]

      Слід зазначити, що саме італійська Eni, разом із Enel, брала участь у переформатуванні активів ЮКОСа, який потрапив у «немилість».[77] Компанії створили спільне підприємство з російськими компаніями і взяли участь в аукціоні з продажу активів ЮКОСа. Пізніше Газпром викупив ці активи в Eni і Enel, заплативши понад 4,6 млрд дол. США, що було дуже щедро порівняно з ринковими цінами.[78]

      Відсутність прозорості у стосунках між Газпромом, з одного боку, та владою й італійськими компаніями – з іншого, навіть стали предметом пильної уваги італійських парламентаріїв, з огляду на персональну зацікавленість прем’єр-міністра СКАЧАТЬ