Дім, у котрому заблукав час. Вiкторiя Гранецька

Чтение книги онлайн.

      – Котра година? – знову зарепетувала Софія Онуфріївна.

      – Чверть на шосту, мамо! – обізвалася Катерина.

      – То вже стільки часу минуло, як ми за стіл сіли, а ти мене навіть не починала годувати! Ото невдячна! Я її народжувала, виховувала, щоб вона мене голодом мордувала! Ах ти ж чортова дочка!..

      Насправді Софія Онуфріївна півстоліття тому народжувала Остапа Свиридовича, а Катрі уже понад три десятки років, як доводилася свекрухою (її матір’ю була мовчазна Дарина Миколаївна), але ніхто в химерній сімейці уже цим не переймався, матерями Катря кликала обох старих.

      – Зараз принесу, мамо! – як завжди, гукнула роздратованій бабусі і глянула на онука, що досі тримався за поділ її спідниці. – Побався поки з Рексом, Артемку, тільки не кусайте одне одного, заради Бога! – відчепила малого від спідниці і знову на кухню.

      Сперлась на стіну, видихнула повітря крізь зціплені зуби. Від постійних криків боліла голова, нестерпно хотілося тиші. Відсунула сині фіранки і відчинила вікно – в кухні не було чим дихати. Небо виявилось чорнющим, наче от-от розпочнеться страшна буря.

      – Так швидко темніє. Дивно, зараз лише чверть на шосту… Що ж це з погодою коїться? – сказала сама до себе і потягнула носом – десь поряд запахло горілим. – Ой, лишенько!..

      Рідини у макаронах майже не залишилось, вони почали підсмажуватися просто в каструлі. Катря швидко долила туди кип’яченої води з каністри.