Вітіко. Адальберт Штіфтер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сусіднім столом рудобородий простяг господареві кухоль із синіми квітами, щоб той знову наповнив його. Господар пішов із кухлем у дім.

      Коли до столу вершника підійшов слуга й запитав про його бажання, вершник відповів:

      – Накажи служниці, щоб вона водою, соломою і піском почистила трохи конячий жолоб.

      Слуга дивився на вершника так, ніби не збагнув, чого той хоче, тому вершник пояснив:

      – Я повинен тримати свого коня в чистоті, і тому помийте мені жолоб.

      Слуга послав служницю, що принесла воду в коновці, потім солому та пісок і помила один із дерев’яних жолобів, які стояли перед заїздом замість ясел. Вершник підвівся з-за столу, придивлявся до її роботи і підказував їй. Коли служниця помила, той жолоб поставили перед його конем. Потім вершник сам узяв у руки плаский і видовжений заокруглений кошик, у якому слуга приніс вівса, струснув зерно і насипав частину, вимірявши долонями, коневі в жолоб. Коли кінь скуштував і став їсти, вершник знову пішов до столу, сів і дивився просто себе.

      Коли минув певний час, вершник знову підвівся й пішов до свого коня. Ще раз насипав йому зерна і цього разу дав ще й сіна, яке приніс слуга. Потім стояв коло коня.

      До вершника пішов один із двох чоловіків, які сиділи недалеко від нього. То був старший, уже з сивиною. Підступивши досить близько, заговорив до молодика:

      – Оце гарний кінь, дужий і, певне, і мчить дуже прудко.

      – Кінь добрий, і мені його прудкості вистачає, – відказав молодий вершник.

      А старший чоловік за мить озвався знову:

      – Ви тут не гнівайтесь на людей, якщо вони не тямлять, як ставитись до вас: адже вони не вчені. Сюди дуже рідко навідуються пристойні вершники, бо це аж ніяк не шлях для війська, тут немає сіл та містечок, які б торгували між собою всякою всячиною, а тутешні пагорби та ущелини не дають змоги воювати. Господар тут звичайний селюк, а далі йдуть самі ліси, де й люди не живуть. Але ви, звісно, приїхали не туди й не поїдете туди.

      – Я задоволений харчем, який мені подали в цьому домі, – відповів вершник, – і овес добрий для мого коня, і сіно.

      – Авжеж, – погодився чоловік, – але тут не вміють поштиво ставитись до шляхетних людей.

      – Я не шляхетний, – мовив вершник.

      – Тепер у цій війні багато може статися, – не вгавав чоловік. – Можуть їздити посланці та воїни і обирати шляхи й стежки, про які ніхто ніколи й не думав.

      – Мені тільки селяни траплялися по дорозі, – заперечив вершник.

      – Тоді ви, мабуть, приїхали з Пассау, – виснував чоловік.

      – Коло цього заїзду сходиться багато доріг, – стенув плечима вершник.

      – Це правда, – погодився чоловік. – Є лихі люди, які можуть підстерегти якогось посланця, щоб отримати винагороду. Є герцог Генріх, шляхетний, багатий і могутній чоловік, зять нашого покійного імператора, – нехай Господь навіки благословить імператора, – цей герцог має клейноди і не віддасть їх. Потім є король Конрад, ясновельможний СКАЧАТЬ