Gaudeamus виконаний смертю. В’ячеслав Васильченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ репетирували разом, відпрацьовували ролі кожен окремо. Метушилися. Готувались до костюмованого шоу. Воно відбудеться завтра після відкриття конференції в Новій Сорбонні[3]. А тут, у готельному холі, проводили останню репетицію. І саме тому він у такому наряді – артист артистом. Цей хід ретельно, з шаховою точністю, продуманий. До дрібниць. До найменших несподіванок і можливих вивертів. Як і весь величезний план. За яким кожну фігуру на цій складній шахівниці він свого часу поб’є. Кожному поставить мат… Скільки разів за життя він грав у шахи. Скільки разів вигравав. І ніколи раніше не міг подумати, що доведеться розігрувати щось подібне до шахової партії в житті. Там, на війні, все значно простіше й легше. Он він ворог – бери та стріляй. А тут… Хоча життя ж – річ непередбачувана. І стократ складніша за найвіртуознішу шахову партію. Тому й можливе все. Навіть найнеймовірніші перетворення. Хіба він міг коли-небудь подумати, що сидітиме, воюватиме, командуватиме людьми, вбиватиме… Особливо останнє… Ні. Таке йому, вихованому «маминому синочку», хронічному відмінникові зі зразковою поведінкою, ніколи не спадало на думку. Надто ж – коли був маленьким, коли ріс, оточений любов’ю й турботами батьків. «Пестити й плекати» – ось їхній мовчазний «девіз»… Коли мріяв про доросле життя, де він – обов’язково шанована людина. Успішна. І неодмінно – знаменита. Яка посуне на крок уперед національну науку й культуру. Адже вже в дитинстві відчував могутню творчу силу. Талант, що рвався на волю. До перемог і відкриттів. Що змітав на шляху всі можливі та й неможливі перешкоди… Та життя вирішило інакше. Змусило вбивати, часто безжально. Безпідставно. Перетворивши на бездушний смертоносний механізм. Ампутувало ніжну чуйну душу. Зробило професіоналом. Тренованим бойовим псом. А саме вбивство – незмінним ремеслом. Де він досяг такої досконалості. Таких неперевершених результатів… Невже його прекрасна й свята мати народжувала його для цього? Невже всі численні таланти даровані Господом для вбивства? Чи міг він стати кимось іншим? Міг відмахнутися від цього жахливого ремесла? Хтозна… Зараз про це важко судити. Минуле заніміло. Скам’яніло. Застигло. Як досвідчений вуличний мім… Напевно, міг. Напевно, повинен був підставити ліву щоку після того, як жорстоко вдарили по правій. Але не зробив цього. Замість шляху християнського прощення та смирення обрав іншу стезю. Чи, швидше, це попереднє життя обрало її для нього? По суті, це все уже не має жодного значення… Зате пощастило таки здійснити давню мрію. Він став професором. Нехай під чужим ім’ям. Нехай не надовго, а лише на кілька днів. Та все одно. Він це зробив. І отримав невимовне задоволення. Хоча міг стати й справжнім професором. Успішним. Відомим і шанованим. Усе до цього йшло. Якби… Якби не зла воля злих людей. Яка чорним шулікою накинулася на білу лебідку його молодого життя, що так чудово починалося…

      Незнайомець підійшов до шафи й витяг звідти персня з великою літерою «М». Пробігся очима вервечкою вигравіруваних літер. «Qui seminat mala, metet mala». «Хто сіє зло, той пожинає зло». Він читав цю глибоку фразу, напевно, втисячне. Тому що носив подібного персня, виготовленого СКАЧАТЬ