Gaudeamus виконаний смертю. В’ячеслав Васильченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навчитися грати добре». Повністю згоден. Ну, а тепер – до побачення.

      – Але той же Капабланка, – відразу парирував гер Келлер, – у разі невдачі рекомендував не соромитися поразок, а перетворювати їх на повчальні уроки. Всього найкращого.

      – Саме це я й зроблю. У майбутньому. Добраніч.

      Лисиця опинився в коридорі. З радістю! Невимовною! Нарешті! Уся ця вистава «погорілого театру» вже позаду. Можна знімати маску. Й забувати, що ти зараз – інший. Несправжній. І нещирий. Підроблений. В Одесі. На Малій Арнаутській. Намащений брехливим кремом. Що приховує справжні тони…

      І – відпустити віжки. Зняти вуздечку. Й перестати робити неприємне. Припинити ламати себе. Жорстоко. Через коліно. Не слухаючи жодних адвокатів, що захищають бога «Треба».

      Двері з номером 308. Відімкнув. Опинився на «приємній» території. Чужій, але своїй. Де немає холоду незнайомців. Де можна залишатися собою. І ходити в будь-якій одежі. Ще один спалах радості. По-перше, нарешті зможе відпочити. А по-друге – треба ж усе-таки розібрати речі. Та й напроти пункту «доповідь» галочку ще не поставлено. Водночас щось не давало повністю розслабитися. Щось не відпускало у вільне плавання новими клопотами. Це «щось» тривожною невідомістю, випірнувши з оповідань «бременського віщуна», все наполегливіше й наполегливіше починало подавати в глибинах свідомості ледве чутний хрипкий голос.

      Глава 4

      Проте своєю власністю знову стати не вдалося. Хоч як про це сильно мріяв. Двері відчули настирливі руки чергового невідомого «стукача». Невже знову цей шахіст-нострадамус?! Невгамовний. Хоче до печінок дістатися?

      Богдан роздратовано відчинив. І… здивувався. На порозі стояв доволі молодий (десь зовсім небагато за тридцять) і фізично розвинений (у кремезній фігурі читалися довгі години, проведені із залізяччям у руках) молодик «приємної зовнішності». Успішний і незалежний. У якого життя на побігеньках. А слово «комплекс» асоціюється лише зі словом «спортивний».

      – Привіт, – звернувся він англійською. – Джек Одрі. Австралія. Професор Сіднейського університету, – по-військовому відтарабанив він і протягнув сильну правицю, на якій теж, як і в Мертрена, причеплено масивного годинника. Годинник здригнувся після руху.

      «Цей теж лівша, – подумав, згадуючи недавнє знайомство з Мертреном, Богдан. – Напевно, багато талановитих людей – шульги. А як же бути зі мною? Я ж правша? Ага. Смішно».

      Богдан відповів на потиск і теж представився, заговоривши англійською, в якій, як і в французькій, почувався як риба у воді. Щось схоже на білу акулу.

      – Як ви кажете? – напружився Одрі. – Містер Льи-сьи-цья?

      Ясно. Тест не пройшов. Тоді українець, швидко зметикувавши, «гайнув на компроміс».

      – Можете називати мене «містер Фокс», – усміхнувся своїй новій і незвичній «назві» Богдан. – Так вам буде простіше. Та, мабуть, і мені.

      – О’кей, містере Фокс, – відразу вхопився за привабливий варіант австралійський СКАЧАТЬ