Її. Сергій Мисько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Всього-на-всього на три з декількома половинами найменші вимірні одиниці. Потім додав: «Далебі не там і не тут. Наука – це нонсенс концентрований невіглаством. Центрифуга! Котамак! Колайдер! Реактор! Трактор!» Ці слова, з його вуст, були схожими на лайку. Тільки от на чию адресу…

      Справжнісінький дід Дідок. Коли він тут з’являвся у нього відразу зникала адаптація на тепло температурне, на тепло душевне і на тепло світла. Будь яке вище нуля неприпустимим для нього ставало (у Бабуні все навпаки – алергія на холод. Все нижче нуля унеможливлювало її нормо-звичайне співіснування з самою собою. Статутне співіснування. Тому вони періодично перебували в цьому місці абсолютного нуля. Почували себе доволі комфортно. Тим більше… антиподи сконцентровані в адаптованому для їх перебування місці. Поруч – не неподалік, могли бути деякий час для справ і спілкування. Та ще для тактильно-дифузного контакту комфортабельного і вимушеного все одно. Отака майже пікантна подробиця декларативна). Вже без бороди і не так гучно, як минулого разу. Волосся сивого також вже не було ніде на ньому. В тому числі і на голові. Лисочолим був тепер. А ще тягнув за собою торбу прив’язану до лівої ноги вище коліна товстим канатом. На торбі був напис: «Торба з дустом». Вона була йому конче необхідною і потрібною. Він звитяжно труїв дустом шкідників, які в даному випадку тільки сприяли розквітанню Льоні (таке ім’я він дав рослинці).

      Справа в тому, що у нього на правому плечі був прикріплений вазончик з рослинкою. Тепер на правому, бо ліве тепер зайняте жвавим пористим дятлом з одним єдиним червивим оком. В оці жив справжній черв’як. Він поволі робив з ока дятла жеод-пустку. Окрім цього, дзьобатий ловив повсякчас витрішки (не періодично, як годиться), бо був хрящомозким мікроцефалом. Дефект мозку тільки сприяв призначенню його – знаходитись на плечі у когось. Хоча це не завадило йому мимоволі виконувати дуже важливе завдання Дідка. Доводив свою потрібність завзято.

      Дятел своїм зігнутим і загнутим догори дзьобом, підіймаючи і закидаючи голову назад, хвацько влучав прямісінько в яму чорного кольору. Її навіть можна було вважати кратером, бо туди періодично потрапляла гора з чорного льоду. Вона знаходилася над головою Дідка і час від часу опускалася прямісінько на одне й теж місце. По такій собі прямолінійній орбіті. Таким чином не давав звужуватися зовнішньому отвору. Яма не міліла і не втрачала первинну форму. Довбав вдало. Присутність його здавалася теж вимушеною. Не для краси чи незграбного натхнення розмір підтримував. Для закономірності снування свого утримувача.

      Дятла звали Камбул. Один раз на сто вимірних проміжків, середнього розміру, він промовляв голосом зрозумілим для інших: «Птахи не літають, вони теж плазують, опираючись на атмосферні гази».

      Він не страждав від голоду. Відколи Дідок посадив його до себе на плече. Йому вистачало того періодичного занурювання дзьобу в чорне, що ямою виглядало зовні. Енергія чорна невичерпна додавала сил. Він лишень підтримував вхід до неї одного стандартного розміру.

      В СКАЧАТЬ