Код да Вінчі. Ден Браун

Чтение книги онлайн.

      – Так. Звідки вам про це відомо?

      – Ми знайшли ваше ім’я в його щоденнику.

      – Сподіваюся, з ним нічого не сталося?

      Агент важко зітхнув і просунув йому через вузьку щілину у дверях поляроїдний знімок. Глянувши на фото, Ленґдон здригнувся.

      – Це фото було зроблено менше як годину тому. У приміщенні Лувру.

      Коли Ленґдон роздивився як слід дивний знімок, його недавнє обурення швидко змінилося шоком.

      – Ми сподіваємося, ви б могли допомогти нам зрозуміти, що сталося, зважаючи на ваше знання символіки та ваші наміри зустрітися із Соньєром.

      Жах, який відчув Ленґдон, не минав.

      – Цей символ, – заговорив він, – і як дивно це тіло…

      – Розміщено? – закінчив фразу агент.

      Ленґдон кивнув, знову здригаючись від споглядання світлини.

      – Не можу уявити, хто б міг зробити таке.

      Обличчя агента було похмурим.

      – Ви не зрозуміли, мсьє Ленґдон. Те, що ви бачите на цьому фото… – він зробив паузу, – мсьє Соньєр вчинив сам.

      Розділ 2

      За милю звідтіля величезний альбінос на ім’я Сайлас входив у центральну браму розкішної резиденції на вулиці Лабрюєра. Він носив на стегнах ланцюг із шипами, так звану волосяницю. Всі справжні послідовники «Шляху» носили на собі цей пристрій: шкіряний пояс із металевими колючками, які спричиняли біль – як вічне нагадування про страждання Христа на хресті. Його душа раділа, що він служить Господу.

      Сайлас увійшов до вестибюля і тихо рушив сходами нагору, щоб нікого не розбудити. Його спальня не була замкнена, це тут заборонялося. Він зайшов, причинивши за собою двері.

      Кімната була спартанська: дерев’яна підлога, соснова шафа, у кутку полотняний матрац, який правив йому за ліжко. Цього тижня тут, у Парижі, він у гостях, а його постійний притулок був у Нью-Йорку.

      «Господь дав мені притулок і мету життя».

      Цієї ночі Сайлас нарешті відчув, що почав повертати свій борг. Заквапившись до шафки, він витяг із нижньої шухляди мобільний телефон і подзвонив.

      – Так, – відповів чоловічий голос.

      – Учителю, я повернувся.

      – Говори, – наказав голос, який, здається, був радий чути його.

      – Всіх чотирьох уже нема. І сенешалів, і Великого магістра.

      Далі була пауза, ніби для молитви.

      – То ти, я так гадаю, маєш якусь інформацію?

      – Всі четверо казали те саме. Не змовляючись, – Сайлас зробив паузу, знаючи, що ця інформація, яку він витяг зі своїх жертв, шокуватиме. – Учителю, всі четверо підтвердили існування легендарного наріжного каменя.

      Він почув у слухавці дихання, яке свідчило про схвильованість Учителя.

      – Наріжний камінь…

      Згідно з переказами, братство створило мапу з каменя – наріжний камінь – плиту, на якій вирізьблено координати найбільшої таємниці братства: таємниці такої могутньої, що її захист, СКАЧАТЬ