Учень архітектора. Элиф Шафак

Чтение книги онлайн.

      Минув деякий час, і, коли Джахан прибирав у хліві, до нього підійшов Олев, приборкувач левів.

      Він сказав:

      – Хтось передав тобі листа.

      – Хто? – спитав Джахан, його голос затремтів.

      – Я його сам не бачив, той вартовому передав коло брами, щоб той передав тобі, то мені й переказали.

      Із цими словами Олев дав Джаханові згорнутий шматочок пергаменту.

      – Я неписьменний, – швидко сказав Джахан, немов сподіваючись, що це захистить його від того, що сказано в листі. Та й це не було щирою правдою. Тарас із Сибіру вчив його абетки. Розкривши таємницю літер, хлопець почав гортати книжки, проте скоропис розбирати йому поки що було важко.

      – А тут і читати нічого, – сказав Олев.

      Джахан узяв пергамент і розгорнув. На гладенькій поверхні був малюнок: слон, намальований поганенько, але таки впізнавано, а на ньому – хлопчик із великими вухами. Тварина своєю кривою мордою всміхалася й мала взагалі щасливий вигляд, а у хлопчика серце було пробите списом. З кінця списа падали три краплі – і тільки вони мали колір: темно-червоний, бо малювалися кров’ю.

      – Не знаю, що це означає, – процідив крізь зуби Джахан і відштовхнув послання.

      – Добре, – після короткого мовчання мовив Олев. – Тоді ми його знищимо й нікому не будемо про нього казати. Хоч би хто це був, але тобі слід подумати, що робити, якщо він прийде. Мури палацу високі, але від зла вони не захищають.

      Коли султанша вдруге завітала до звіринця, зі слоном вона поводилася вже не так, як минулого разу: з’явилося трохи прихильності, майже поваги. І знову її спідниці прошурхотіли повз Джахана; знову хлопець упав ниць; знову почет чекав на віддалі – усі були такі тихі, неначе зникли. І знову Міхрімах, стримуючи усмішку, спостерігала за цим усім.

      – Кажуть, твій слон був хоробрий, – зауважила Хуррем, навіть не глянувши в бік погонича.

      – Так, ваша величносте. Чота бився добре, – сказав Джахан. Він не став їй розповідати, як слон проколював бивнями солдатів, і про те, що досі почувається винним, що навчив його такого.