Крутість тобі личить. Як перестати сумніватися в собі й почати жити на повну. Джен Сінсеро

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у нас є інстинктивне розуміння найважливіших речей у нашому житті, а також, наприклад, того, що слід згинати коліна, а не нижню частину спини, аби підняти з підлоги бляшанку з-під пива. Ми приходимо у світ уже зі знанням того, як довіряти своїм інстинктам, як дихати, як їсти лише тоді, коли відчуваємо голод, як не переживати, що інші думають про звучання нашого голосу, про те, як ми танцюємо, яку робимо зачіску. Ми знаємо, як грати в ігри, створювати нові речі й любити. Потім, коли ростемо і вчимося від інших людей, ми замінюємо багато цих примітивних трактувань негативними помилковими переконаннями, страхами, соромом і сумнівами у власних силах. Далі ми страждаємо від емоційного та фізичного болю і навіть намагаємося заглушати цей біль наркотиками, сексом, алкоголем, телебаченням, кукурудзяними паличками тощо. Або стаємо посередньою особистістю. Або опиняємося на висоті (згадай, яким сильним ти насправді є) і починаємо заново вчитися всього того, що ми вже знали на початку свого життя.

      Це так, ніби ми народжуємося з великою сумкою грошей і маємо більше коштів, аніж нам потрібно для реалізації будь-яких мрій, однак замість того, щоби йти за своїми інстинктами і дослух́атися до свого серця, вкладаємо ці гроші у те, що й інші люди. Деякі інвестують у віру, що вони занадто старі, аби ходити у клуби, хоча понад усе люблять танцювати; інші вкладають у своє переконання, що вони дуже стильні, а насправді найбільше прагнуть кохання; дехто вкладає гроші у сором через свою сексуальність замість того, щоби врешті просто визнати, що він гей. Поки ми продовжуємо фінансувати те, що не є для нас бажаним, наша власна фортуна виснажується. І це триватиме аж до моменту, коли ми знову об’єднаємося з тією людиною, якою ми дійсно є, і почнемо інвестувати в себе, щоби зажити в розкоші, насиченим і справжнім життям.

      Є безліч способів, якими ми позбуваємося самих себе. Та найвідчайдушніший і найнещадніший із них такий: усе, що ми маємо, інвестуємо у віру, наче ми недостатньо хороші.

      Ми приходимо в цей світ гарненькими крихітними немовлятами й одразу беремося вчитися, як не любити самих себе! Як же безглуздо це звучить! Хіба ні? Любити самого себе – найпростіша, але водночас найпотужніша здатність у будь-який час, котра просто зникає, коли ми починаємо вбирати зовнішню інформацію.

      Я не кажу про чваньковитість чи нарцисизм, позаяк вони також з’являються через страх і брак любові до себе, я говорю про глибокий зв’язок із нашим найвищим «я» і непохитну здатність прощати своєму найнижчому «я». Бо якщо ми любимо себе достатньо, це дає нам змогу позбутися почуття провини, забути про обр́ази та критику і зрозуміти, що таке співчуття, радість і вдячність.

      Коли ми щасливі та любимо себе, ми не переймаємося всілякими дурницями (ні власними, ні чиїмись).

      Уяви собі, яким був би наш світ, якби всі любили себе так сильно, що їх не лякали б думки інших людей, якби вони не переживали через свій колір шкіри чи сексуальні вподобання, навички чи освіту, наявність чи відсутність майна, релігійні вірування, звички чи загальну тенденцію просто бути (чорт забирай!) самим собою. Уяви, наскільки іншою була б твоя реальність (і СКАЧАТЬ