Казки про дивних. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

      – Цей пагорб і хисткі намети не варті того, щоб за них помирати. Може, зберемо речі та сховаємося в лісах?

      – Не знаю, як ви всі, – промовив Тумз, – а я втомився тікати. Я вважаю, що ми повинні дати бій. Повернемо собі гідність!

      – Це офіційна рекомендація Ради, – киваючи, додав понурий радник.

      – Але ж ми не вояки, – заперечив Енґлберт. – Ми нічогісінько не знаємо про війну.

      – Це невеликий загін, до того ж не надто добре озброєний, – пояснив Тумз. – Вони думають, що ми боягузи, втечемо, щойно помітимо військо. Але вони нас недооцінюють.

      – Але хіба нам не потрібна зброя? – запитав інший чоловік. – Мечі та палиці?

      – Юстасе, ти мене дивуєш, – відповів йому на це Тумз. – Хіба не ти вмієш вивернути людське лице назовні, просто потягнувши за носа?

      – Ну, так, – зніяковіло відказав чоловік.

      – А ти, Мілісенто Ніарі. Я бачив, як ти запалюєш вогнище самим подихом. Уяви, як перелякаються ті звичайні, коли ти зробиш так, щоб їхній одяг запалав у вогні!

      – Оце так картину ти змалював! – вигукнула Мілісента. – Так, це буде щось – змусити їх хоч раз пуститися драпака.