Українська міфологія. Володимир Галайчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ була свадьба. Мартин старий. Він був на свадьбі у родичоув, ну і собі вночи плентаєця випивший додом. Каже – доганєють: їде два пáни. Сидєть на… сідло таке виробляне, в капалюшєх сидєть: «Дєдушка! Сядай пудвеземо!» Ну, каже, я й сів… Ка’, думаю – а, п’яний, шоб де хто їхав. Под’їду, бо п’яний, так далеко. Подумав тако, аж то, каже, й под’єжджєють. Чорних коний пара й два пани сидить на возу: «Сядай, дєдушка, пудвезем». Каже: сів і їду. Їду-їду. Але, каже, дивлюсь – ни туди їдуть, де моя дома. А чуть управо, каже. А там у нас вправо – ліс такий. Ялинá називаєм. Йолки такие великие ростуть. Густо. Каже, їхав-їхав – шось-то не то. Я, каже, «во ім’я Отца і Сина, і святого Духа» перехрестився. Аж то каже: «Ш-ш-ш-ш-ш!..» Як зашуміло, і нема ни тих коний, ни тих панив, а я, каже, сиджу – йолка зрубана. І сиджу, каже, на тому. Де ж то, каже, я? Роздивився – о, то то я в Рашовскій!»[91]

      – «Це в нас учитель був, це вже я того учителя знаю. Ну, до в Норинцях дуже музика грала, а вон дуже танцював, співав гарно. І пошов вон у Норинці на те гуляннє. І цілу ноч танцював, і закуска на столах була, і віпивка. Каже, шо «такої я закуски ше ніколи не бачив і не чув». Да танцовав-танцовав, танцовав-танцовав – целу ноч танцовав. Коли, як проспєвали півні да стало розвиднювати, а вон подививса – аж вон на болоті на купині лежить, только конска кучечка. А вон коло його танцовав, і його єв, і сам обброхавса аж по уші. А тоди пришов додом, як розвóдніло».[92]

      Нерідко трапляються описи чорта як «панича» чи «пана», зазвичай із люлькою:

      – «Був в нас случáй такий, шо ото дві жінки пасли худобу (ото з Великосілля). То тій другій жінці показалося – такий пан вийшов в капелюсі: чорний, гострий, каже [капелюх], так перевертався, скакав, і вона ся сміяла, сміяла, каже: дивись, який панисько (а та друга не виділа). Перевертався, а вона ся сміяла, а тоди він встав, каже: «Я тебе вóзьму». Та як злементувала несвóїм голосом – пришла додому – синя вся. То ше теща моя росказувала: «А я ніц не виджу», – каже. То нечиста сила».[93]

      – «Зараз ходят люди – і двананціта, й друга, й перша – і нихто ничо не видит. Ну а ранче, ше як мій тато жив, то чогось люди виділи. Каже: отак, як наша хата, і тако через лукý переходили на дорогу. Ну то бýло на Йордань, на Святий вечір тато йшов. До церкви. Стоїт, тато каже, пан. Файка така закручена. Каже: волосся так мені аж дротом стало. Я так перейшов боком і пішов до церкви. Той пан так і лишився. Перше старі люди много говорили».[94]

      Побутує популярне оповідка про зустріч із таким «паном», під час якої селянин міняє свою стару черепульку на гарну пацьоркову люльку «пана», а вдома з’ясовує, що то кізяк чи сухий патик. Такий сюжет є одним із найвідоміших в Україні:

      – «Це колись, як розказували, шо йшов в млин чоловік із Черніговки (с. Велика Чернігівка – В. Г.). Да йде собє в капелюшé – старий, бо б’єднй був – і курит там якусь папиросу. Аж панич такий стоїт на мосту: «Шо це ти, – каже ж до нього, – у такім старім? На тобє нового капелюшá, наклади». Ну, взяв, наклав, а свого там пов’єсив на березі. А папироса СКАЧАТЬ