Українська міфологія. Володимир Галайчук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Українська міфологія - Володимир Галайчук страница 51

Название: Українська міфологія

Автор: Володимир Галайчук

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Мифы. Легенды. Эпос

Серия:

isbn: 978-617-12-1615-0,978-617-12-1616-7,978-617-12-1055-4

isbn:

СКАЧАТЬ вона віднесла ту колиску. Каже: «Петре, ти давесь мені зи всім, і я тобі віддаю ту колиску зи всім». А якби була не віддала, то було б ту дитину замучило. То мама розказувала».[702]

      Водночас подекуди вірять, що така угода не має зворотної дії: «Мого чоловіка дядько мав того біса. Він купив хату, ну, так недалеко в сусідів купив хату. Він знав, шо той дядько має того біса, чорта, але забаглась йому та хата, і всьо – він буде купувати ту хату. Купив ту хату і купив того біса, шо він не купував його. Він потім пішов до того сусіда та й каже йому: «Слухай, я в тебе тільки хату брав, а чорта твого я не брав». А він йому каже: «А чого ж ти в мене зразу не питав? Я продавав хату зо всім». А зо всім – то було з чортом».[703]

      Відповідно той, хто випадково купив «зайве», міг спробувати й собі позбутися його в такий самий спосіб: «Як він за Польщу не мав землі, то він соляркою трохи занімався, а більший час полотно робив. І в нього зносився верстат, і він дивиться – продається верстат. Дядько продає, каже: «Тіко купуй зі всім». Він каже: «Конєшно, зі всім» (Людина не поніла, для чого він сказав, шоб взяв верстата зо всім.) Ну, він привіз, в хаті поставив, зібрав, наложив основу, попробував, як робе, і ліг спати. Погасив лампу та й ліг… чує – верстат робе. До рання основа вся вироблена. Він рано пішов, найняв фуру, верстата розібрав, зложив і повіз на продаж. Знайшовся покупець – продає. Каже: «Тіко зо всім», – і продав…»[704]

      Годованця можна було купити й свідомо:

      – «Я того так сі бояла, шо ну. Мій старий, чоловік, казав, може, бим собі купили, бо дес у Дýбках такі, казали, були, шо розводóли. Кажу: «Йди гет, бери собі там його і тримай, де коні тримаєш, а в хату не треба».[705]

      – «Тутво був такий пасічнóк (але він вмер вже, його нема, і та хата скапараласі), то він хтів пасіку мати, пчоли мати, то він за таким питав, за тим домовиком. І ходив в сусідське село, Грицеволя (с. Грицеволя Радехівського району Львівської області – В. Г.), за рікою. Він ходив, а там такий старий, жи його мав, того домовика, і він казав йому так: «Сідай зі мною», – і притулився їден до другого, і те яйце (таке – перше їйце від курки) пхнув йому під ліву пахву і каже: «Неси його дев’їть день, і він виведетьці». А чи то правда, чи ні? Але во – хата скапаралася, і жінка вмерла, і діти вимерли, і він вмер, і нема нікого. Видно (з нашої сторони так подумати), жи воно шось є. Но ми його не видим».[706]

      У різних варіантах побутує також мандрівний сюжет про те, як ворожбит продав чоловікові годованця в мішку з умовою не заглядати туди, доки не дійде додому: «Казали, шо хтось має там якогось демона, шо його треба годувати несолéними яйцє́ма. На подí, на платві десь сидит. Тут, у Глубокім, таке говорили. Кажут, шо у вигляді чоловіка, в білому одягнутий. Той господар багач був, він йому помагав. Казали, шо можна було купити десь. І казали, шо один там в Саджіві був такий ворожбит. Казали, шо в него мож було купити. Але один ґаздá десь здалека приїхав кíньми, хотів собі купити, аби був багач, бо казали, шо він помагає дбати. Ну та й приїхав конем з жінков, той йому ворожбит продав СКАЧАТЬ



<p>702</p>

Зап. 11.07.2011 у с. Панькова Бродівського р-ну Львівської обл. від Паливоди Надії Андріївни, 1934 р. н.

<p>703</p>

Зап. Н. Когут 08.07.2011 у с. Станіславчик Бродівського р-ну Львівської обл. від Степчук Софії Василівни, 1931 р. н.

<p>704</p>

Зап. А. Кривенко 09.07.2010 у с. Мерва Горохівського р-ну Волинської обл. від Адамчука Петра Микитовича, 1927 р. н.

<p>705</p>

Зап. 03.07.2015 у с. Чернелиця Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Кловатої Марії Миколаївни, 1926 р. н.

<p>706</p>

Зап. 08.07.2011 у с. Бордуляки Бродівського р-ну Львівської обл. від Гонтарика Івана Петровича, 1933 р. н.