Українська міфологія. Володимир Галайчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бо як десь шось нечисте, чи блуд, чи чорт якийсь, то вони зразу його чують і зразу храплять».[189]

      – «Знаю, що одна жінка пішла на цвинтар… А говорили, що на цвинтарі… а на цвинтарі все є роздоріжжі… і після заходу сонці, люди старі казали, шо на цвинтарі не можна ходити. А вона сибі пішла, і ходила, і взєв сі її блуд. І вона до ранку ходила помежó гроби. І потом… так, шо шось помішало сі в голові. Се таке було».[190]

      – «Колись мої мама росказували, то в Граді, там аж туди такий ліс є, і там такий хутір, Града звецця. То колись вони там ходили, і кажуть, блуд вчепився, і кажуть, іду я, і мені показався такий гóрод, такі великі дома, я аж злякалась, каже. Де я? Куди я попала? Іде, каже, напроті мене жінка така, шо я її й не бачила і не знаю. Та я, каже, питаюся теї жінки, де я. Ну і як мама вже спитали теї жінки де вони, топіро їм в очах розвиднилося, і вони побачили, шо то своя людина і вони у Граді».[191]

      – «Блуд то в лісі є. То є такі місця, шо мож[на] заблудити, шо вас буде водити кругóм, в корчє однó. Попáдете на таке місце, чи то є така година. Знаю, шо я живу отут вже сорок років, та й ліс знаю воде. Тото ходив по гриби, і як зачєв ходити по гриби, і думаю, пройду онтуда. Вже дивлюсі, просіка є, і зараз буде кóпанка, як в нас називают, дорога. Всьо, лишилосі тридцікь метрів, ну, може, пітдисєкь… А мені стала вíверкь – смерека гнила впала – треба її обійти. Як її обійшов, як зачєло – там ще одна, а там ще одна… Обернувсі і прийшов знов на то самé місце, відки я війшов. Що я, дурний? Та я вже тут хóджу, та я і берези рубав, я вже тут сорок років та й майжé кождий день. Знов вертаюсь. Ага, там бýли вівертó… пішов туда… оп’ять віходжу. Знов нема. Знову зачєв обходóти віверть – знов на то місце… Ще м третий раз попробував. І так третий раз всі їдно завернуло мене на то самé місце. Я плюнув і вже більш не збиравсь туда йти… Шоб відчепивсь блуд, треба мати свічене шось на сóбі. Áбо шєпку. Я от кажну шєпку йду, як свє́тіт воду чи на Великдень паскó свєтіт… кажна шєпка в мене свічéна. А я без шєпки не хóджу, я все в шєпці, так шо… Ну і всьо їдно найшло мене. Ну вже не так. Завернуло, і раз, другий, третий завернуло тáкой, і всьо».[192]

      – «Я сама пам’ятаю, я ше мала була, ми пішли в ліс на гриби, ще ота ця Фунійова баба з нами, нас було дітей там, знаю, зо п’єтеро. Ну і ми ходимо і ходимо, а гриби такі, шо ну, такі гриби – а не маєш вже, в шо брати. А потім баба каже:

      «Діточки, ставайте на коліна всі, молимсі, аби Бог нас звідси виратував». Ми стали, баба молитьсі, та й ми з бабов, а потім баба взяла і каже: «Діточки, вивертайте, вивертайте на собі сукеночку, сорочку, аби ми вийшли відси». Ми все сі сміяли з тої баби, ну а потому якось ми війшли, я знаю. [Вивертали одяг, ] аби той блудник сі відвернув».[193]

      – «І я блудив: міні село сі оказало, де ліс, а ліс, там де село. І так я дійшов до одної хати, і там та жінка ввиділа, жи я маю блуд, і звела мене в село, а там був такий пóтік, таке жéрло, і кадуб стояв, жи люди худобу напоюють, і вона сказала до мене: «Умийсі тов водов». СКАЧАТЬ