Покров. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Скажу директору, що дав тобі завдання, яке ти виконуєш удома.

      – Так можна? – засумнівалася Мар’яна.

      – Нам так треба, тож так і буде, – відповів Хотинський. Мар’яну обійняв. – Не хвилюйся. Я про все подбаю.

      Мед?.. Зціпила зуби, щоб не виказати сумнівів, – посунула на Солом’янську, в Центральний державний історичний архів України. Усе дратувало: така вже халепа! Замість того, аби цілісінький день крутитися в агенції поряд із Хотинським, має копирсатися в пожовтілих фондах. І ще ж доведеться брехати, видаючи себе за стажерку Київського міського архіву. Та найбільше спантеличувало несподіване прозріння: грошей уже не хотілося…

      – Щось я не дуже вірю в ті легкі канадські мільйони, – бурмотіла, засмучувалася. Нащо їй журавель?! Доля їй таку жирнючу синицю в руки поклала: амбітного красеня з «ауді» і крутим лофтом у центрі столиці. Та здоровий глузд нагадував, як виблискували очі Хотинського, коли розповідав про спадок Дорошів. Мар’яна насторожувалася: хіба що заради коханця спробувати нащадків Яреми знайти, якщо вже в Хотинського примха така?.. Не заради грошей – аби тільки свою синицю в руках втримати.

      – В історичному архіві має зберегтися хоч щось про Ярему Дороша! – заспокоювала себе.

      Здавалося, тут є все! Мар’яна вчитувалася в перелік сотень фондів історичного архіву, кожен із яких зберігав тисячі документів, – голова обертом. Хіба їй з того океану випливти з потрібною піщинкою? Та так, щоби ніхто не здогадався про мету пошуків, бо Хотинський настирливо нагадував щодня: абсолютна конфіденційність!

      – То чим наш архів може бути корисний колегам? – допомагати Мар’яні взялася миловидна пані з відділу використання інформації документів.

      – Маю завдання розвідати, який внесок у розвиток Києва зробила козацька старшина на прикладі кількох відомих родів, – недолуго збрехала Мар’яна. – Від козацької доби до наших днів. – Почервоніла. – Маємо ж ми спростувати… Шевченкові слова про правнуків поганих, – додала поспіхом, на пані зиркнула: хоч би не витурили Мар’яну в перший же день!

      Миловидна пані взялася скласти перелік фондів, які могли би допомогти колезі, та оптимізму не додала: тільки за 1941–1944 роки, покинутий в окупованому Києві напризволяще, історичний архів втратив дві третини фондів. Збереглася лише та третина, яку німці вивезли напередодні наступу радянської армії. Її вдалося повернути.

      – Ви поставили перед собою надто амбітне завдання, на довгі місяці копіткої праці, – сказала.

      На місяці?! Перед очима – фонди, фонди: Чернігівського намісницького правління, духовних консисторій, Генеральної військової канцелярії, Першої і Другої Малоросійських колегій, Генерального військового суду, полкових і сотенних канцелярій, судів, фонди Браницьких, Ворцелів, Мнішків, Понятовських, Галаганів, Сулим, Терещенків, Галагут… А, рятуйте!

      – Почніть із Галагут, – радить пані. – Павло Галагута лишив немало безцінних спогадів про ті часи.

      – Може, СКАЧАТЬ