Душа окаянна. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      – Як поколядувалося, мамо? Ганебно поколядувалось, отець Назарій мало живота не надірвав, регочучи з поважного пана полковника, який звалився, навіть колядки не доспівавши, і гайдуки віднесли його до саней.

      Васса тільки зітхнула.

      – Донечко.

      Марта палахнула поглядом.

      – І за сього старого пияку батько, аж труситься, бажає спровадити мене заміж. – Вона пройшлася спочивальнею, глянула на ліжко, на якому гинула її дитина, і відчула, як повертається життя до її тіла, гаряче, справжнє дихання життя. Повертається, хоча б для того, щоби помститися. – Дарма, матусю, він ще гаряче пожалкує про те, я таким соромом вмию його чесне ймення!..

      Мати налякано захрестилася, з жахом слухаючи слова доньчині й не знаючи, чи ж радіти їй з того, що пусті, погаслі очі Марти знов запалюються вогниками життя, – не для щасливого ж бо життя, не для кохання, а для помсти.

      – Донечко, гріх же мститися.

      Марта роздратовано знизала плечима.

      – Мамо, не лякайте мене гріхом.

      – Але ж людина, яка грішить, проклята…

      – А я й так проклята, – заперечила Марта, поблискуючи очима. – Чи ви гадаєте, що батько не прокляв уже мене? Хочете почути його прокльони? Та варто ж мені тільки словечком обмовитись, що хоч ріжте мене, а полковнику я не віддамся, так закляне, що й земля здригнеться.

      Васса заплакала.

      – Мартуню, донечко.

      Марта присіла на ліжко.

      – Не треба, мамо, втомилась я вже, спати хочеться. Я свого не полишу, хоч би й ви прокляли душу мою окаянну.

      – Що ти, доню, – злякалася Васса, відсахнувшись назад. – Та хіба зможу я чого поганого тобі побажати? Та серце моє що Божий день обливається за тебе кривавими слізьми. І не клясти, а тільки молитись я можу, аби Господь змилувався над доленькою твоєю.

      Марта похитала головою.

      – Не змилується. Батько не дозволить!

      – Нечистий твого батька плутає, доню.

      – Та який вже там нечистий, мамо. Він сам як той нечистий, дарма, що ієрей! Та ви очі його бачили, коли кинувся він мене давити? То ж не людські були очі, а звіра лютого, вихідця з якогось з пекла, тієї сили, котра губить людей. Він же одержимий, мамо.

      – Що ти, він же ієрей!

      – Поганий з нього ієрей!

      – Господи, Марто, та де ж ти навчилась такого говорити про рідного батька? Та ще про батюшку! Отямся, доню, допоки Господь не покарав тебе за такі страшні слова.

      – А мене вже й так покарано!

      – Марто!

      – Все, мамо, годі. – Марта прилягла на перину, вкрившись ковдрою. – Я не хочу посваритися ще й з вами. І спати хочу, справді хочу, мабуть, починаю одужувати, коли на сон потягнуло, як ви колись казали.

      Васса поцілувала доччину голівку.

      – Спи, доню, і нехай Господь залікує твою душевну рану.

      І Марта справді заснула, солодко та міцно.

СКАЧАТЬ