Жозеф Фуше. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неї хоче жити, боротись і померти». В третьому абзаці цієї інструкції революційне кредо стає відвертим і неприхованим комуністичним маніфестом (першим і недвозначним) 1793 року: «Кожного, хто має більше, ніж йому треба, треба залучати до цієї надзвичайної допомоги, а розмір податків має відповідати величезним потребам Вітчизни; отже, негайно слід всеохопним і справді революційним способом встановити, скільки кожна окрема особа мусить дати для народної справи. Тут ідеться не про математичні обрахунки і не про ту боязкість та нерішучість, з якою колись брались оподатковувати загал; такий надзвичайний захід має відбивати на собі характер обставин. Отож виразно й сміливо йдеться про те, щоб відібрати в кожного громадянина все, що не є життєво необхідним, бо будь-який надлишок („le superflu“) – це відвертий утиск прав народу. Коли бодай один матиме більше, ніж потребує, єдиним застосуванням цієї зайвини буде надужиття. Таким чином, залишаймо кожному лише безперечно потрібне, все інше під час війни належить Республіці та її арміям».

      У цьому маніфесті Фуше виразно наголошує, що не треба задовольнятися самими грішми. «Батьківщина, – веде він далі, – потребує всього, чого є надміру і що може згодитися захисникам Республіки. Є люди, що мають неймовірну зайвину білизни, сорочок, сукна й чобіт. Усі ці речі мають бути складником революційних надходжень». Крім того, він вимагає просто позабирати все золото й срібло, «métaux vils et corrupteurs»[6], які справжній республіканець зневажає, до національної скарбниці, щоб там на них «викарбували зображення Республіки, і, очищені вогнем, вони служитимуть тільки потребам усього загалу. Нам потрібні лише криця й залізо, і тоді Республіка переможе». Всі вимоги завершуються страшним закликом до нещадності: «Ми застосуємо всю повноту наданої нам влади; як зловмисність каратимемо все, що за інших обставин, можливо, називали б недбальством, слабкістю чи повільністю. Час напівзаходів і милосердя вже минув. Допоможіть нам щосили вдарити, бо інакше цей удар дістанеться й вам. Вибирайте – свобода або смерть».

      У цьому теоретичному дописі вже згадано проконсульську діяльність Фуше. В департаменті Нижньої Луари – в Нанті, Невері та Мулені – він зважується на боротьбу з наймогутнішими силами Франції, перед якими з полохливою обережністю зупинилися навіть Робесп’єр і Дантон, – з приватною власністю та церквою. Фуше швидко й рішуче діє в дусі «égalisation des fortunes»[7], заснувавши так звані філантропічні комітети, куди нібито з власної волі заможні дають дарунки. Щоб цей захід не видався чимсь незначущим, Фуше відразу делікатно нагадує: якщо ніяк не скористається «багатій своїм правом полюбити режим свободи», то «Республіка має право конфіскувати все його майно». Фуше не терпить жодної зайвини, заповзятливо накладаючи руку на ті «superflu»: «Республіканцеві потрібні лише залізо, хліб і сорок екю ренти». Фуше забирає коні зі стаєнь, борошно з мішків, і кожен орендар власним життям відповідає за виконання його приписів; проконсул СКАЧАТЬ