Вогняна зима. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

      Коли вийшли в задуху ночі, Котя втретє за останніх десять хвилин набрав номер, повторивши одне й те саме:

      – Ну, так ти де?

      Юля рухалася поруч, та вони вже попередньо попрощалися, подякувавши одне одному за компанію, обмінявшись телефонами, аби потім домовитись перетнутися десь на Майдані й випити кави. Зараз Стогов відчував шалену втому. М’язи боліли, лещата стискали скроні, дихалося важко. Так завжди бувало, коли Котя більше двох годин нічим не займався – його виснажував навіть короткий період бездіяльності. П’ять в аеропорту, більше двох – у літаку, майже година – в очікуванні багажу – для нього занадто. Явний передоз байдикування.

      Назустріч неквапом сунув джип, Котя впізнав своє авто, махнув рукою. Машина проїхала трохи далі від термінала, пригальмувала. З водійського місця, лунко хряснувши дверцятами, вийшла, точніше – випурхнула струнка, коротко стрижена білявка в мокасинах, мішкуватих штанах-мілітарі з безліччю кишень та кишеньок, кругленькі груди під білою футболкою нічого не тримало.

      – У мене гроші скінчилися! – вигукнув Котя замість привітання. – Узагалі диво, що ти вже тут!

      – Нічого чудесного, Стогов. Лише Інтернет, – сухо відповіла білявка. – Перевірила, на сайті аеропорту ще зранку повідомили про затримку вашого рейсу. Хоча диво таки зафіксоване.

      – О! Це яке? Небо впало на землю?

      – Гора прийшла до Магомета, – відрізала дівчина. – Сама собі дивуюся, як знайшла час та натхнення доїхати сюди серед ночі. Нормальні люди сплять.

      – Так ми ж ненормальні! – Котя широко всміхнувся.

      – Ти ненормальний, Стогов, – відрізала білявка. – І мені це набридло. Сам знаєш.

      – Хіба тижня тобі не вистачило, аби відпочити?

      – Більш ніж досить. А ще я багато думала.

      – З чим тебе й вітаю.

      – Дякую. Ти відпочив?

      – Знаєш же сама, це не для мене. Пробухав тиждень, як не в себе. Так і час пролетів.

      – Можеш бухати далі, Стогов.

      – Так, спокійно. Хіба ми не…

      – Ми – не! – білявка, не стримавшись, навіть тупнула ногою. – Я приїхала сюди сказати вам, Костянтине Романовичу, що ви – мудак! Можете додати до своєї колекції розлучень друге! Аби закрити тему тут і тепер: живи у своїй квартирі, машина – моя. Ось такий у нас із тобою розподіл майна, Стогов.

      Котя пустив сумку на асфальт.

      – Може, ну його? Удома СКАЧАТЬ