Волонтери. Мобілізація добра. Лариса Денисенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сім’ю в Запорізьку область, та й дім його тепер не в Донецьку, а там, де його дружина і донька.

      …Наче триває гра «замри-відімри». З останнім акордом – спільне втягування повітря і синхронний віддих: х-ха!..

      – Іспанський танець? – пропонує Вадим.

      Він задоволений ефектом. Ми зараз глина у його руках, роби з нами що хочеш.

      – Так! – одразу погоджуються усі. – Так, так.

      – Ех, – мрійливо озивається дядя Саша, – сюди б ще танцівницю з кастаньєтами.

      – Я можу, – підхоплює тему волонтерка Олена.

      – Достатньо музики, – нарешті озивається Ян, він сьогодні мовчун.

      – Мій син приїде, – каже Олександр музиканту після сальси. – До мене сюди приїде. Провідати. Прийдеш до нас пограти?

      Вадим каже «так», і дядя Саша широко усміхається, показуючи відсутність кількох зубів. Разом із сином він воював у батальйоні «Айдар», обидва рядові, тепер Володя там без батька.

      – Альона! Де наш коньяк? – Олександр сьогодні дуже активний. – За це треба випити! Ну чого-чого?… Бо на душі полегшало. З чого пити?… Де шоколадка?…

      Олена видобуває з тумбочки пляшку, відкорковує, наливає на денця пластикових стаканчиків, з сухим клацанням ламає плитку шоколаду.

      – Не підганяй мене, – стримує Сашкове піднесене нетерпіння.

      Беручка до роботи, вона усе робить спритно. Майже щодня тут. Годує хлопців, миє посуд у палатній раковині, наводить лад на спільному столі під вікном. У неї тут маленьке господарство – усе продумано, усе на своїх місцях. А вдома вона тепер хіба ночує. У серпні її попросила про допомогу Марина, і відтоді Олена усі найважчі дні була біля Сашка. Тут її волонтерський пост, вона сама собі його доручила. Тепер не відступиться.

      Сіла поруч. Шепоче у вухо, незважаючи на гітарні перебори, не помічаючи незадоволення хлопців: тут щойно медсестра заходила, ну та, що завжди з претензіями: закінчуйте з тим концертом! Може, каже, вам сюди ще проституток привести?… Оце так заявочки!

      Саша сміється, він зовсім розімлів від музики та коньяку.

      – Що ти зробив! – увага Олени повертається до Сашка, вона забирає в нього порожній стакан. – Це ж було на два рази, а ти за раз вихилив!

      – Я не зрозумів, що на два… – погляд Сашка злагіднів, голос розім’як, в очах блищить волога. – Ах, як добре! Яке свято! Як добре, що я ще й поголитися встиг!

      Поголила його Олена, але він цього нюансу не озвучує, і Олена його не виправляє. «Я сам» – обнадійливий симптом. Йому набридла нерухомість, остогидла прикутість до ліжка. Він пришвидшує події, підганяє майбутнє. Я дивлюся на них обох, часом не можу відвести погляду – про них би оповідання написати або роман і за законами жанру повернути події куди завгодно, у будь-якому напрямку, бо це були б уже зовсім інші, вигадані Олена та Олександр. Життя звело б їх тут не випадково. Колишня дружина айдарівця опинилася б дуже далеко від нього, в усіх сенсах далеко, і географічно, й від розуміння того, за що він воює, за що вони з сином воюють разом СКАЧАТЬ