Іван та Юрій Липи. Ігор Стамбол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ раду і став поєднувати функції торгового наглядача з тимчасовими обов’язками лікаря для бідних. Це стало можливим завдяки відпусткам двох штатних лікарів.

      Робота лікарем у місті за характером дуже відрізнялася, але клопотів було не менше. Міська управа затвердила І. Липу завідувачем лікарсько-санітарним пунктом на Серединській площі (сьогодні – Прохорівський сквер). Іншою назвою площі була «Косарка», чим завдячувала біржі найманих сезонних робітників – косарів. Також він мав спостерігати за одним із базарів – «Толкучим» та кількома житловими кварталами. Згодом до цих адрес було додано ще нагляд за притулком ципоркіса з Михайлівської дільниці.

      Початок ХХ століття приніс півдню імперії кілька спалахів епідемії, зокрема чуми і холери. Внаслідок епідемії чуми місто було поділено на «околотки» – райони з посиленим наглядом та нищенням пацюків. Варто відзначити, що в період епідемії за одного вбитого і принесеного на спалення пацюка платили від 5 копійок. Одним з таких «околотків», що мав номер 8, завідував І. Липа. Лікар спільно з двірниками, поліціантами та іншими помічниками мав спалювати все, що можна було зірвати з квартир будинків, заражених чумою: меблі, підлогу, одяг і т. ін.

      Робота не надто подобалася І. Липі, про що він писав до Грінченків: «У мене така посада: з 7 години оглядаю свій район і базар, в 9-10 йду в контору, а в 10–11 додому, або Управу… праця не по мені, не по спеціальності…» Тому він планував опанувати, наскільки це було можливо при місцевих лікарнях, «горлові, вушні та носові хвороби» і завершити навчання у Відні. Таку тактику І. Липа вигадав у зв’язку з тим, що в Одеському університеті не було кафедри, яка б спеціалізувалася на подібних хворобах, і так він міг би стати дещо конкурентноспроможнішим серед подібних собі. Реалізувати на практиці це прагнення не вдалося. І. Липа здійснив поїздку до Відня, але що саме пішло не так – невідомо.

      Коли в кінці вересня 1902 року в Слобідці-Романівці було добудовано нову амбулаторію міської лікарні, лікарська рада призначила І. Липу її завідувачем і санітарним лікарем. Вважаючи, що його поневіряння завершилися, новопризначений завідувач одразу взявся за купівлю необхідних меблів, інструментів та ліків – все за власні кошти, аби швидше приступити до самостійної практики і не бути ні в чому обмеженим. Та міська управа, врозріз із рішенням лікарської ради, призначила керівником нової амбулаторії іншого лікаря. Тож до кінця квітня 1903 року І. Липа залишився лікарем для бідних при міській лікарні.

      Такі умови праці не дозволяли активно включитися в культурницьку роботу, хоча налагодження зв’язків із широкою одеською громадою відбувалося. Крім згаданого вже мецената Є. Чикаленка, І. Липа зблизився і щиро заприятелював з лікарем І. Луценком, юристом та поетом С. Шелухиним (псевдонім С. Павленко), фольклористом, мовознавцем і очільником громади М. Комаровим та іншими. Також ненадовго до Одеси переїхав давній товариш І. Липи – актор та відомий поет М. Вороний. Яскравий СКАЧАТЬ