Секрет радості. Тамара Альохіна

Чтение книги онлайн.

      Намальований горобець

      − Давай-но, Кирилко, змайструємо годівничку, − сказав якось тато.

      − Можна взяти пластикову пляшку, − запропонував хлопчик, − і вирізати в ній віконце. Зараз усі так роблять.

      − Ні-ні, − заперечив тато, − від таких годівниць користь є, тільки краси ніякої. А ми з тобою змайструємо особливу годівничку!

      − Яку? – запитав хлопчик.

      − А ось яку, − тато показав малюнок.

      − Це схоже на будиночок!

      − Правильно, сама годівниця глибока, щоб їжа не випадала, а над нею дашок.

      − Дах від дощу, − здогадався хлопчик.

      − Від дощу та снігу, щоб за будь-якої погоди їжа лишалася сухою.

      Від слів до справи.

      Коли годівничка була готова, у майстерню зайшла Ліза і запропонувала:

      − А давайте я розфарбую її.

      − Це буде прекрасно! – зрадів тато.

      Ліза взяла олівці і намалювала: з одного боку букет квітів, а з іншого – яскравого барвистого горобчика.

      Коли все було готово, годівницю повісили в саду на старій яблуні. Насипали в неї їжу.

      А на цій яблуні жили Сірий горобець та Сіра горобчиха.

      − Поглянь, − сказав Горобець, − тепер у нас своя їдальня.

      − Ой, як гарно. І як красиво! – згодилась Горобчиха, − І квіти, і горобчик!

      − Таких горобців не буває! – сказав Сірий горобець.

      − А може, й бувають, − заперечила його подруга.

      − Не буває таких горобців!

      − А може, буває!

      − Не буває! – дуже голосно закричав Горобець. – Я старший і розумніший: я точно знаю!

      − Гаразд, − згодилась Горобчиха, − не буває. Не варто тобі так перейматися, дорогий!

      Слухав їх намальований горобець, слухав і прикро йому стало:

      − Як же не буває, якщо я ось тут є! Я буваю, тобто я є!

      Та оскільки живі горобці його не чули, він вирішив їм довести, що насправді існує. Дочекався ночі і, коли птахи заснули, усю їхню їжу розкидав.

      Прокинулися вранці сірі горобці, глянули – а їжа на землі.

      − Дивно, − промовили вони, − хто б це міг зробити, та й навіщо?

      Наступного ранку знову все повторилося.

      − Слід би вистежити цього розбійника, − сказав Сірий горобець.

      − А давай прикинемося, що ми спимо, − запропонувала Горобчиха, − і будемо стежити.

      − Так і зробимо!

      Щойно стемніло, птахи зробили вигляд, нібито вони сплять, а самі стали спостерігати через гілочки. І бачать: намальований горобець поворухнувся, розправив крильця й злетів, зовсім як справжній. Покружляв над годівничкою, а потім усе зерно скинув на землю.

      − Ах, ти ж розбійник! – закричав Сірий горобець. – Зараз я тебе провчу!

      − А як же ти мене провчиш, якщо мене немає? – запитав Барвистий горобець. Він повернувся на своє місце і знову став намальованим.

      − Навіщо він це робить? – не розумів СКАЧАТЬ