Секрет радості. Тамара Альохіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ть сюди! Бабуся з дідусем від’їжджають.

      − Чи на довго ви їдете? – запитав Кирилко.

      − Днів десь на десять, − відповіла бабуся.

      − А куди ви від’їжджаєте? – поцікавилася Ліза.

      − У Стокгольм, − промовив дідусь.

      − А, це туди, де музей Пеппі!?

      − Їдемо на прем’єру нашого дитячого мюзиклу, − пояснили бабуся і дідусь.

      − І нам хочеться!

      − Обіцяємо, що влітку обов’язково візьмемо вас із собою.

      − Значить, ми залишимося без бабусиних казок аж на цілих десять вечорів? – запитала Ліза.

      − Ні в якому разі! Настав час познайомити вас із кимось. У вашій книжковій шафі живе хтось такий…

      − Хто там живе? – поцікавився Кирилко.

      − Букі! – гукнула бабуся, і з полички стрибнув потішний ельф. На ньому був старовинний фрак, метелик та окуляри в золоченій оправі.

      − Ти хто?

      − Букі Азбукін до ваших послуг! – відрекомендувався ельф і уклонився.

      − Букі – мій давній приятель, − пояснила бабуся, − тепер у вас з’явився надійний і розумний друг! Він допоможе вам жити щодня цікаво і з користю.

      − І ви свій час проведіть корисно і цікаво, − сказав Кирилко.

      − Та не забудьте привезти нам подарунки! – додала Ліза.

      − А що б вам хотілося?

      − Мені новий капелюшок! – попрохала Ліза.

      − А мені велику карту світу! – сказав Кирилко.

      − Ну а ми будемо від вас чекати подарунків!

      − А яких же? – здивувалися брат із сестрою.

      − Ваші нові знання будуть для нас найкращими подарунками!

      − Коли повернемось – подивимось, − пообіцяв дідусь. – А тепер нам час, − додав він, поглянувши на годинник.

      − Щасливої подорожі, − в один голос гукнули діти.

      − І вам, малеча! – почулося у відповідь.

      − І з чого почнемо нашу казкову подорож? – поцікавився Букі, коли бабуся з дідусем від’їхали.

      − А давайте про «цікаво» і «з користю», − запропонувала Ліза.

      − Дуже добре, − промовив Букі і оголосив, − перша казка називається так: «Цікаво і з користю».

      Цікаво і з користю

      Дівчинка з мамою гуляли у Міському саду, спускаючись широкими сходами, милувалися першими весняними квітами.

      − Тюльпани, нарциси, − промовляла дівчинка знайомі назви, − а ці виразні квіточки як називаються?

      − Це фіалки.

      − Ой, поглянь, мамо, який красивий метелик! Він нагадує квітку! – крикнула дівчинка.

      − А, можливо, він не метелик, а літаюча квітка! – посміхнулася мама.

      − Ти жартуєш? – здивувалася мала. – Це ж не казка, а природа!

      − У природи багато дивного й казкового, треба лише приглянутися, прислухатися і тоді…

      − Що тоді! – нетерпляче запитала дівчинка.

      Але мама не встигла відповісти, бо в цю мить зустріла свою колишню знайому, і між ними зав’язалася жвава розмова, в якій щоразу нова фраза починалася зі слів:

      − А пам’ятаєш?…

      − А пригадуєш?…

      Дівчинка слухала-слухала і їй стало скучно.

      − Я ж нічого цього не пам’ятаю, з ким же мені поговорити?

      − Бачиш, − показала мама, − на тій ялинці сидить білка – піди до неї!

      − І що, з нею розмовляти?! – здивувалася дівчинка.

      Мама у відповідь кивнула.

      Дівчинка неохоче підійшла до ялинки і стала дивитися на білку. А та, в свою чергу, уважно спостерігала за дівчинкою.

      − Ти хто?

      − Я – Очка!

      − А де ж Біл?

      − Звідки я знаю, − відповіла білка, − Біл сам по собі.

      − Біл – це хто?

      − Біл – це мій друг, він Біл, а я – Очка. А ти хто?

      − Я просто дівчинка.

      − Ти не просто дівчинка, − повторила її Очка, − ти рудоволоса дівчинка з хвостиками.

      − Ну і що?

      − А те, що ми з тобою схожі, − зробила висновок Очка. – Я давно спостерігаю за тобою.

      − Давай будемо друзями! – запропонувала дівчинка.

СКАЧАТЬ