Цензор снів. Юрій Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і два золотих. Душій витрусив з кишень лише тютюн. Кулюс виклав на стіл жменю пражених соняхів, зіжмакану хустинку до носа, пуделко з-під сірників і годинник-цибульку, стрілки на якому надійно завмерли.

      – Нащо вам то? – спитав капрал, пробуючи накрутити дзиґарок. – Він зіпсований.

      – То пам’ятка мого засраного дитинства, – сказав цілком поважно Кулюс. – Я його позичив у свого татуська, коли він попав під трамвай.

      – А-а, – хитнув головою капрал і сховав усі наші речі по конвертах, лише соняхи й тютюн змів до сміттярки.

      – Прошу пана, – звернувся до нього Кулюс, – чи не будете такі ласкаві повернути мені пуделочко.

      – Пізніше тобі все повернуть.

      – Але ж він до того часу здохне.

      – Хто?

      – Хрущ.

      – Який в сраці хрущ? Що ти мені голову морочиш? Забув де знаходишся?

      – Бо там, прошу я вас ґречно, є хрущ, і він здохне з голоду.

      Капрал поліз у конверт, витяг пуделочко, там і справді сидів хрущ і рухав вусиками достоту, як і пан капрал.

      – Коли мені сумно, – пояснив Кулюс, – я прикладаю пуделочко до вуха і наслухаю, що мені хрущик хоче повідомити. То така забава ще з дитинства, бо тоді приходять до мене в спомини золоті дні, оповиті медовим сяйвом сонця.

      – Тьху, – сказав капрал. – Забирай свого хруща.

      Кулюс чемно подякував. Канцеляристи, що сиділи за бюрками, не зводили з нас очей, і капрал, аби задовольнити їхню цікавість, мрукнув:

      – О, маєте! Червоний душій.

      Всі одразу пожвавилися. Пані в окулярах промовила:

      – Навіть пристойно виглядає.

      – Тим і брав, – сказав капрал таким тоном, ніби він усе вже знав про душія.

      – Нарешті я зможу вбрати свого червоного капелюшка, – сказала пані.

      – А нині ви його при собі не маєте? – запитав невинним голосом душій.

      – Ні! – скрикнула пані істерично. – Не маю!

      – Шкода, – зітхнув душій.

      – У нього на совісті двадцять чотири жертви, – сказав капрал. – То вам не помпка від ровера.

      – Перепрошую, двадцять три, – поправив душій. – І я не якась там помпка, а цілий ровер.

      – Ну, нічо, нічо, – хитнув головою капрал, – тобі не довго вже лишилося. А це, – показав на мене, – особливий фрукт. Розвалив череп чоловікові своєї коханки. Тесаком до м’яса. Попав рівно посередині, осюди-во, – і він показав на своєму лобі, куди попав тесак.

      – Нє, – похитала головою жінка. – Такого я ще не чула. Аби чоловік забив коханця – таке буває і не раз. Але щоб навпаки?

      – Ну! – пожвавився капрал. – Та ж бачите, до чого то йде? Весь світ стає дибки. Мало того, що помпував його жінку, то ще й уколошкав чоловіка, як якогось бузівка.

      – І я вам скажу, – промовив пан з папіроскою, – що то не так просто. Колись мені довелося кабанчика бити, то я сокирою не попав у центр чола, а він, бач, тесаком! Майстер! Різником працював, що?

      – Де там. Пердолений фордансер, – скривився СКАЧАТЬ