Название: Стрі-чен-ня
Автор: Володимир Худенко
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Ужасы и Мистика
isbn:
isbn:
– Ой зозуля в зеленому гаю
Закувала при тополі скраю,
Закувала птиця-зозулиця,
Розбрелись по селах вечорниці.
Розбрелись по селах вечорниці,
Закувала птиця-зозулиця.
Закувала та й збудила пізно.
Віє вітер ген по степу грізно.
Ой хто в гаю, хто в гаю, озвися,
Ти жива чи ти мені лиш снишся?
Ти жива чи маришся між ночі?
Чий то бродить стан нагий дівочий?
І коли народ дійшов до слів:
Бо з могили встала он кохана, —
Ми вперше натрапили на роздоріжжя.
Піднялася жвава суперечка, куди ж його їхати.
Я не встрявав туди і лиш поглядав по сторонах.
Один із шляхів, той, що вліво, був широкий, чистий, далі в поле. А другий – вузький, зарослий, і в калюжах, заболочений.
Люди намірялись їхати першим.
А я раптом краєм ока вгледів, як через той перший шлях у сутінках ночі щось наче перебігло.
Щось таке наче мале й…
Волохате чи що.
Може, звір який.
А мо’…
В чортів же я не вірив.
– Ні, – підняв я правицю. – Ні, шановні, послухайте бувалого вояку. Їдьмо правіше. Хто поїде вліво, покладе буйну голову.
– Що ти брешеш! – сердито гримнув той самий бондар Матвій. – Вліво широкий шлях, а вправо – вірна загибель!
– Як хочете! – мовив я, відв’язуючи коня від підводи. – Я їду в гущу боліт. Хто зі мною?
Зі мною поїхали майже всі, лише Матвій із жінкою і ті, кого ми стріли шляхом, повернули вліво.
Десь опівночі до місця нашої стоянки в гайку прискакав вершник – один із тих. Він повів, що на підводи напали і перебили всіх до одного, йому лише вдалося втекти. Невідомо, хто то був, ті нападники – татари, козаки Дорошенка чи Самойловича.
Чи то перекинулись в людей схожі на тих, що перебігали шлях увечері.
Хтозна.
Ранком ми знову вирушили в путь і втрапили в зовсім заболочені місцини.
Я відрахував першу добу.
Одна підвода врешті втопилась у болоті, ми з півдня її витягували.
Марно.
Мірошник Семен та його дружина Мотрона дуже лаялись на мене, а я не вельми вже на те й зважав. Мене більше непокоїло швидке спадання сутінок.
Я призначив вартових на ніч і сам ніц не спав.
Люди воліли мінятись по півночі, бо дуже стомились.
Я погодився.
І це була перша моя помилка.
Тих, хто заступали вартувати після полуночі, вже не можна було збудити – вони всі повмирали.
Так як від удушення зі слідами довгих кігтів на шиях, але ж їх нібито ніхто й не душив. Я сам ходив між сплячих і бачив, як ті мирно дрімали. Хоча дивний шурхіт у хащах мене трохи насторожував, але я не звернув на те уваги. А при тому шурхотові сама ніч була глупа і темна – СКАЧАТЬ