Стрі-чен-ня. Володимир Худенко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Стрі-чен-ня - Володимир Худенко страница 5

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      А жіночки витягували:

      – Ой зозуля в зеленому гаю

      Закувала при тополі скраю,

      Закувала птиця-зозулиця,

      Розбрелись по селах вечорниці.

      Розбрелись по селах вечорниці,

      Закувала птиця-зозулиця.

      Закувала та й збудила пізно.

      Віє вітер ген по степу грізно.

      Ой хто в гаю, хто в гаю, озвися,

      Ти жива чи ти мені лиш снишся?

      Ти жива чи маришся між ночі?

      Чий то бродить стан нагий дівочий?

      І коли народ дійшов до слів:

      Бо з могили встала он кохана, —

      Ми вперше натрапили на роздоріжжя.

      Піднялася жвава суперечка, куди ж його їхати.

      Я не встрявав туди і лиш поглядав по сторонах.

      Один із шляхів, той, що вліво, був широкий, чистий, далі в поле. А другий – вузький, зарослий, і в калюжах, заболочений.

      Люди намірялись їхати першим.

      А я раптом краєм ока вгледів, як через той перший шлях у сутінках ночі щось наче перебігло.

      Щось таке наче мале й…

      Волохате чи що.

      Може, звір який.

      А мо’…

      В чортів же я не вірив.

      – Ні, – підняв я правицю. – Ні, шановні, послухайте бувалого вояку. Їдьмо правіше. Хто поїде вліво, покладе буйну голову.

      – Що ти брешеш! – сердито гримнув той самий бондар Матвій. – Вліво широкий шлях, а вправо – вірна загибель!

      – Як хочете! – мовив я, відв’язуючи коня від підводи. – Я їду в гущу боліт. Хто зі мною?

      Зі мною поїхали майже всі, лише Матвій із жінкою і ті, кого ми стріли шляхом, повернули вліво.

      Десь опівночі до місця нашої стоянки в гайку прискакав вершник – один із тих. Він повів, що на підводи напали і перебили всіх до одного, йому лише вдалося втекти. Невідомо, хто то був, ті нападники – татари, козаки Дорошенка чи Самойловича.

      Чи то перекинулись в людей схожі на тих, що перебігали шлях увечері.

      Хтозна.

      Ранком ми знову вирушили в путь і втрапили в зовсім заболочені місцини.

      Я відрахував першу добу.

      Одна підвода врешті втопилась у болоті, ми з півдня її витягували.

      Марно.

      Мірошник Семен та його дружина Мотрона дуже лаялись на мене, а я не вельми вже на те й зважав. Мене більше непокоїло швидке спадання сутінок.

      Я призначив вартових на ніч і сам ніц не спав.

      Люди воліли мінятись по півночі, бо дуже стомились.

      Я погодився.

      І це була перша моя помилка.

      Тих, хто заступали вартувати після полуночі, вже не можна було збудити – вони всі повмирали.

      Так як від удушення зі слідами довгих кігтів на шиях, але ж їх нібито ніхто й не душив. Я сам ходив між сплячих і бачив, як ті мирно дрімали. Хоча дивний шурхіт у хащах мене трохи насторожував, але я не звернув на те уваги. А при тому шурхотові сама ніч була глупа і темна – СКАЧАТЬ