Пророк. Поеми. Поезії (збірник). Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Зареготались нехрещені…

      Гай обізвався; галас, зик,

      Орда мов ріже. Мов скажені,

      Летять до дуба… нічичирк…

      Схаменулись нехрещені,

      Дивляться – мелькає,

      Щось лізе вверх по стовбуру

      До самого краю.

      Ото ж тая дівчинонька,

      Що сонна блудила:

      Отаку-то їй причину

      Ворожка зробила!

      На самий верх на гіллячці

      Стала… в серце коле!

      Подивилась на всі боки

      Та й лізе додолу.

      Кругом дуба русалоньки

      Мовчки дожидали;

      Взяли її, сердешную,

      Та й залоскотали.

      Довго, довго дивовались

      На її уроду…

      Треті півні: кукуріку! —

      Шелеснули в воду.

      Защебетав жайворонок,

      Угору летючи;

      Закувала зозуленька,

      На дубу сидячи;

      Защебетав соловейко —

      Пішла луна гаєм;

      Червоніє за горою;

      Плугатир співає.

      Чорніє гай над водою;

      Де ляхи ходили;

      Засиніли понад Дніпром

      Високі могили;

      Пішов шелест по діброві;

      Шепчуть густі лози.

      А дівчина спить під дубом

      При битій дорозі.

      Знать, добре спить, що не чує,

      Як кує зозуля,

      Що не лічить, чи довго жить…

      Знать, добре заснула.

      А тим часом із діброви

      Козак виїзжає;

      Під ним коник вороненький

      Насилу ступає.

      «Ізнемігся, товаришу!

      Сьогодні спочинем:

      Близько хата, де дівчина

      Ворота одчинить.

      А може, вже одчинила

      Не мені, другому…

      Швидче, коню, швидче, коню,

      Поспішай додому!»

      Утомився вороненький,

      Іде, спотикнеться, —

      Коло серця козацького

      Як гадина в’ється.

      «Ось і дуб той кучерявий…

      Вона! Боже милий!

      Бач, заснула, виглядавши,

      Моя сизокрила!»

      Кинув коня та до неї:

      «Боже ти мій, Боже!»

      Кличе її та цілує…

      Ні, вже не поможе!

      «За що ж вони розлучили

      Мене із тобою?»

      Зареготавсь, розігнався —

      Та в дуб головою!

      Ідуть дівчата в поле жати

      Та, знай, співають ідучи,

      Як провожала сина мати,

      Як бивсь татарин уночі.

      Ідуть – під дубом зелененьким

      Кінь замордований стоїть,

      А біля його молоденький

      Козак та дівчина лежить.

      Цікаві (нігде правди діти)

      Підкралися, щоб ізлякать;

      Коли подивляться, що вбитий, —

      З переполоху ну втікать!

      Збиралися подруженьки,

      Слізоньки втирають;

      Збиралися товариші

      Та ями копають;

      Прийшли попи з корогвами,

      Задзвонили дзвони.

      Поховали громадою,

      Як слід, по закону.

      Насипали СКАЧАТЬ