Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Все буде гаразд? – гарячково перепитала Дайна. Її руки були замкнені на руках Лорел. Пальці маленькі, але стискали вони ледь не з болючою силою. – Все насправді буде гаразд?

      Лорел подивилася в ілюмінатор. «Боїнг» уже підмітав верхівки хмар, і перші клапті цукрової вати пропливали повз її вікно. Літак пройшов через чергову серію смикань, і їй довелося силою втримувати в горлі стогін. Уперше в житті вона відчула себе фізично хворою від жаху.

      – Я сподіваюся на це, любонько, – відповіла дівчинці Лорел. – Дуже сподіваюся, хоча насправді я не знаю.

      8

      – Що там на вашому радарі, Браяне? – запитав Нік. – Нічого незвичайного? Є взагалі що-небудь?

      – Ні, – відповів Браян. – Він показує, що внизу є світ, але то й усе, що він каже. Ми…

      – Зачекайте, – перебив Нік. Голосом тугим, задавленим, немов горло йому перекрило і там залишилася лише не більша за шпилькову головку дірочка. – Піднімаймося нагору. Давайте все знову обдумаємо. Почекаємо, коли розійдуться хмари…

      – Часу недостатньо і недостатньо пального. – Очі Браяна не відривалися від панелі управління. Літак знову почало трясти. Браян підкорегував, що було потрібно, зробивши це машинально. – Тримайтеся. Ми пішли.

      Він подав штурвал уперед. Під своїм скляним кружальцем швидше почала рухатися стрілка висотоміра. І «Боїнг» прослизнув у хмари. Якусь мить ще стирчав його хвіст, розрізаючи пухнасту поверхню, наче плавець акули. А наступної миті і він зник, і небо залишилось порожнім… так, ніби ніякого літака там ніколи й не було.

      Розділ 4

      1

      З яскравого сонячного світла пасажирський салон поринув у морок пізніх сутінків, а літак почав вибрикувати ще дужче. Після одного особливо дошкульного гецання вздовж повітряної пральної дошки Алберт відчув, ніби щось тисне йому на праве плече. Озирнувшись, він побачив, що там вляглася голова Бетані – важка, наче стиглий жовтневий гарбуз. Дівчина таки зомліла.

      Літак знову підкинуло, і в першому класі щось важко гухнуло. Цього разу вереском озвалася Дайна, а Ґефні заголосив:

      – Що це було? Заради Бога, що там було?

      – Візок для напоїв, – почувся змертвілий, тихий голос Боба Дженкінса. Боб спробував повторити це гучно, щоби його почули всі, але виявилося, що він не в змозі. – Там стояв покинутий візок для напоїв, пам’ятаєте? Я думаю, він покотився через…

      Літак, наче на парковому атракціоні, зробив запаморочливий стрибок угору, потім, струснувшись, різко гупнув униз, і візок для напоїв з гуркотом перекинувся. Задзеленчало розбите скло. Знову заверещала Дайна.

      – Все гаразд, – гарячково проказала Лорел. – Не стискуй мене так сильно, Дайно, любонько, все гаразд…

      – Прошу, СКАЧАТЬ