Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ спогадом зі свого дитинства. Він виховувався в теологічно присмерковій зоні батьками, які не належали до ортодоксів, але й агностиками вони також не були. Алберт з його братами росли, дотримуючись певних дієтичних традицій (чи законів, чи що воно там), вони пройшли через Бар-Міцви,[85] їх виховували з розумінням, хто вони такі, звідки вони прийшли і що це мусить означати. А історія, яку найясніше запам’ятав Алберт зі своїх відвідувань храму, була історією про останню кару, накладену на фараона, – про ту бузувірську пожертву, стягнуту ранковим темним янголом Господнім.

      І тепер, внутрішнім зором, він побачив того янгола, як він рухається не через Єгипет, а через їхній літак, прибираючи більшість пасажирів до своїх жахливих грудей… не тому, що вони знехтували намазати свої одвірки (чи, можливо, ремені безпеки) кров’ю ягнят, а тому що…[86]

      – Чому? Ну, то чому?

      Алберт не знав, але його все одно пройняло дрижаками. Він пошкодував, що йому згадалася ця стара моторошна історія. «Відпусти моїх постійних пасажирів», – подумав він. От тільки це зовсім не було смішно.[87]

      – Алберте? – здавалося, голос містера Дженкінса доноситься з якоїсь дальньої далечини. – Алберте, з вами все гаразд?

      – Так, просто думаю, – прокашлявся хлопець. – Розумієте, якби це оминуло всіх пасажирів, які спали, нас було б щонайменше шістдесят. Можливо, й більше. Я маю на увазі, це ж досвітній рейс.

      – Хлопчику мій милесенький, ви коли-небудь…

      – Ви не могли б називати мене Албертом, містере Дженкінс. Це моє ім’я.

      Дженкінс поплескав Алберта по плечу.

      – Вибачте. Дійсно. Це в мене не через зверхність. Я збентежений, а коли я збентежений, я маю тенденцію ховатися… як та черепаха, що втягує голову собі під панцир. Тільки я ховаюся до літературних вигадок. Здається, я наразі грав Філо Венса. Це такий детектив – видатний детектив, – створений покійним С.С. Ван Дайном.[88] Маю підозру, що ви його ніколи не читали. Навряд чи хтось його читає в наші дні, що сумно. У будь-якому випадку, я вибачаюся.

      – Та все гаразд, – відповів Алберт ніяково.

      – Албертом ви є і будете Албертом відтепер і надалі, – пообіцяв Роберт Дженкінс. – Я хотів у вас спитати, чи літали ви досвітніми рейсами раніше?

      – Ні. Я навіть через усю країну ніколи раніше не літав.

      – Ну, я літав. Багато разів. Кілька разів я навіть пішов проти власної природної схильності й не засинав деякий час. Здебільшого, коли був молодшим, а в літаках гуло гучніше. Сказавши так багато, тепер уже я, либонь, можу епатажно виказати свій вік, зізнавшись, що моя перша подорож від узбережжя до узбережжя відбулася ще на гвинтовому літальному апараті «Ті-Дабл’ю-Ей»,[89] який робив дорогою дві посадки… щоб заправитися. З моїх спостережень, схоже на те, що мало людей на таких рейсах засинають у першу годину… а от пізніше сплять уже майже всі. Першу годину люди займаються тим, що роздивляються на краєвиди, балакають зі своїми благовірними чи з сусідами по подорожі, СКАЧАТЬ