Ось відкрита долоня (збірник). Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

      – Не дозволяй обставинам брати гору! – напучувала онуку бабуся, перевіряючи застібки сережок. – Ми не знаємо, де знайдемо, де втратимо.

      Що було пояснювати… Що справа не в сукні, хоча й у сукні теж.

      Коли оголосили конкурс на найкращий танець і Віктор з Ольгою ніби випадково опинилися в парі, Віра підвелася з-за столу й відшукала очима Олега Хом’яка, Хом’ячиська, свого колишнього однокурсника. Він увесь вечір сидів навпроти неї, трохи навскіс, вона щойно тепер це зауважила. Завдяки йому кілька місяців тому вона знайшла роботу в цьому відділі. Олег зателефонував тоді до неї: «У нас утворилась вакансія, ніби спеціально для тебе…» І от тепер, заскочений, Хом’як витріщався на неї, почувши несподіване: «Танцюєш?»

      Він розгубився, він наче намагався чимшвидше знайти причину, аби відмовитися. Такий у нього був вираз обличчя.

      – Танцюєш? Чи тільки дивишся?.. – Віра вже обійшла стіл, вона наблизилася до Олега, не даючи йому отямитися. – Хом’яче, ми зараз ідемо виборювати перше місце. Второпав? Не бійся, я веду.

      Олег підвівся й узяв її за руку. Коли вони стояли в колі таких самих сміливців, слухаючи умови конкурсу, Віра зауважила, що їхня пара викликає пожвавлення та сміх глядачів. «Ну-ну, – подумала Віра, – зараз я вам покажу, на що здатна». Партнер? Не має значення, коли твого завзяття вистачить на двох. Але партнер їй дістався ще той. Вона помилялася щодо нього. Олег перехопив ініціативу: вела в танці не вона, а він, впевнено й владно узявши процес у свої руки.

      Вони посіли друге місце в конкурсі, а перше – хто б сумнівався! – вибороли Віктор та Ольга з бухгалтерії. Натомість Вірі з Олегом дісталася злива оплесків. Глядачі шаленіли, вітаючи їх. Віра зрозуміла чому, коли опустила очі: Хом’ячисько танцював у шкарпетках.

      – Чому ти розутий? – здивувалася вона.

      – Полюбляю, знаєш, потанцювати іноді в шкарпетках, – відповів він.

      Вони танцювали весь вечір удвох, він бешкетував як першокурсник, їй давно не було так добре. Не пригадати, чи вони колись за студентських часів так реготали удвох. Наприкінці вечора він сказав:

      – Навіть не подумаю тебе проводжати.

      – Боже збав, – відмахнулася вона.

      – Ці романтичні проходи містом… – позіхнув він.

      – Ці розмови з зітханнями… – скривилася вона.

      Вони обмінялись іронічними поглядами. У Хом’ячиська, виявляється, карі очі.

      – Таксі біля входу, – сказав він. – Ти виходь, а я зараз.

      Через півгодини вона вийшла з салону автомобіля під своїм під’їздом й помахала Олегу рукою. Ні з ким і ніколи вона не відчувала такої гармонії в танці, такого синхронного й злагодженого руху, не вгадувала так безпомильно бажання партнера й не дивувалася, що він розумів її без слів.

      Лише через місяць Хом’ячисько зізнався, що того вечора припхався СКАЧАТЬ