Ось відкрита долоня (збірник). Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Та ні, не хвилюйтеся. Насправді ми всі й далі у тридцять першому році. Хоча ваші джинси й курточка справді, знаєте, дуже дивні, наче у шафі пролежали років двадцять…

      – Де ми? – зупинився Марко.

      – Оце тепер? На вулиці Галицькій, проминаємо каплицю Боїмів. Бували тут раніше?

      – Ви сказали – ми в тридцять першому році?

      – Ну так. А де ми маємо бути?

      – У дві тисячі тридцять першому році? – Марко розвернувся всім тілом, не зводячи погляду з обличчя супутниці.

      – Так, – обережно погодилася дівчина, а тоді, ніяковіючи, зронила, налякавшись: – Дякую. Тут я вже сама. Приємного перебування у Львові!

      До них уже наближався грубенький чоловічок, вийшов просто з крамниці, у вітрині якої були виставлені манекени з жіночим одягом. На шиї чоловіка погойдувався кравецький метр. Він подав дівчині шматок паперу та олівець, вона щось швидко написала на ньому й повернула йому. Він теж тицьнув їй у долоню згорнутий папірець, підморгнув Маркові, обтерши спітнілу лисину: чудова погода, авжеж?

      – Стривайте, – сказав Марко. – Тепер ви мені допоможіть. До чого тут тридцять перший рік?

      – Бо зараз тридцять перший рік, – повторила дівчина з терплячими учительськими інтонаціями в голосі, наче зверталася до неуважного учня. – Ви у Львові. Берете участь у «Живій історії». У цій грі сьогодні липневий день тисяча дев’ятсот тринадцятого року.

      Дівчина усміхалася, наче підбадьорювала нового знайомця, але її усмішка поступово згасла. Бо ж було очевидно, що чоловік не жартував, вираз його обличчя свідчив про те, що він щиро заскочений почутим.

      – Слухайте… – Дівчина торкнулася його плеча. – А ви в якому році живете, як ви думаєте?

      – Дві тисячі тринадцятому.

      – Ні, – м’яко заперечила дівчина, – цього не може бути.

      – То що ж я, з глузду з’їхав? Я, звісно, утомився, але не аж так. У мене проблеми на роботі… і в особистому житті. Я приїхав до Львова, щоб перевести дух, перезарядити батарейки. Кави випити… Картатий плед і все таке, як каже моя дівчина. І щоб був дощ і лискуча бруківка… Ну все, як має бути. А тут у вас чортзна-що робиться…

      – Слухайте… Я ж таке оповідання колись читала. Про чоловіка, що приїхав до Львова з такими думками, із такими проблемами, як у вас. А тут на нього чекав повний сюр, тобто сюрприз. Я вже не пам’ятаю, що там далі й чим закінчилося… Назву лише пам’ятаю: «Імовірність дощу нуль відсотків». Він на дощ сподівався, той чоловік! Усе мало бути за певною схемою. Він чекав одне, а отримав щось геть несподіване.

      Марко витяг із кишені айфон. Жодної цяточки зони. Лише тоді очі дівчини зробилися круглими від здивування, лише тоді вона повірила цьому дивакові. Айфон переконав у тому, що чоловік каже правду. Він справді був людиною з минулого. Людиною з айфоном.

      Але Марко їй не повірив. Він гукнув якогось жевжика з вихлястою ходою, вузькими вусиками під носом та намащеним лискучим чубом:

      – Шановний! СКАЧАТЬ