Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш. Барбара Шер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ упевненості в собі, самодисципліни, віри в себе, навіть неврівноваженості, яка межує з божевіллям, – якоїсь риси, що виокремлює цих «особливих» людей у специфічну категорію, до якої не належимо ми з вами.

      Це правда. «Генії», тобто дійсно успішні люди, котрі реалізувалися в житті, мали дещо, чим були обділені ми. Але в цьому аж ніяк немає нічого таємничого. Це не риса, з якою треба народитись, і не позитивна якість, що її треба розвивати в собі роками шляхом тяжкої боротьби. Я скажу вам точно, що мав Альберт Ейнштейн.

      Це земля під ногами та повітря навколо, вода і сонце.

      Середовище

      Якщо насінина потрапляє в родючий ґрунт і має вдосталь сонця й води, їй не потрібно намагатися прорости. Їй не потрібні впевненість у собі, самодисципліна чи наполегливість. Вона просто розкривається. Власне кажучи, вона не може не розкритися.

      Якщо ж насінина мусить проростати крізь товщу каміння, або в глибокому затінку, або ж без достатньої кількості води, вона ніколи не розвинеться у здорову рослину нормального розміру. Вона буде намагатися, тому що внутрішній імпульс виконати своє призначення неймовірно сильний. Але в найкращому випадку вона стане ніби привидом того, чим мала стати: блідим, низьким і похиленим.

      Якоюсь мірою це стосується нас усіх.

      Я маю на увазі підживлення, піклування. На мою думку, різниця між генієм і нами криється в нашому середовищі, тобто перших людях, які оточують нас у дитинстві, – нашій родині.

      По суті, що мав Альберт Ейнштейн?

      Хтось – не знаю, хто саме, може, його мама, тато, дідусь чи дядько – сказали йому, що цілком нормально й добре для нього робити те, чого він хоче. Вони бачили щось у ньому: щось уперте, сором’язливе, незвичайне, – і поважали та плекали цю якість. Мене зовсім не здивувало б, якби я дізналася, що хтось дав йому компас, гіроскоп, якісь книжки і, змовницьки усміхнувшись, залишив на самоті з усім цим приладдям.

      Це справді так просто. І дуже рідко трапляється.

      Важко повірити в себе, якщо ніхто ніколи в нас не вірив, і майже неможливо не покинути свою мрію, коли переважна більшість людей навколо відмовляють тебе від неї. Навряд чи ми візьмемося майструвати книжкову полицю, якщо ніхто ніколи не казав нам, що ми на це здатні, не дав нам матеріали й не показав, як це робиться. Така вже наша природа. Ми так влаштовані.

      В епоху екології ми, мабуть, єдині створіння, від яких чомусь очікують пишного розквіту в середовищі, яке не дає нам того, що потрібне для розвитку! Нам би ніколи не спало на думку наказати павукові сплести вишукану павутину на порожньому місці або ж вимагати від насінини, аби вона пустила паростки на поверхні столу. Однак це саме те, чого ми очікуємо від себе.

      У результаті більшість із нас не усвідомлюють, що ми зростали не в тому середовищі, яке плекало б геніїв. Просто думаємо, що ми не генії, і покладаємо провину за те, що чогось не досягли, на спадковість чи брак характеру. Що б не було неправильним у нашому середовищі, ми вважаємо, що «генії» мали такі самі проблеми, а то й гірші. СКАЧАТЬ