Лісові оповідки. Лідія Гулько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ своїх малят. А ще гули бджоли, перелітаючи з квітки на квітку.

      Мазунчик запитав друзів:

      – Де їжаки, зайці, кабани з поросятками?

      Рудий Хвостик йому пояснив:

      – Пішли до лісу. Збирають там ягоди, сушать на зиму траву. Моя матуся збирає гриби і настромлює їх на гілочки. Я теж їй допомагав. Але працювати нудно. Тому я від матусі втік.

      Козеня мекнуло:

      – Добре, що їх нема. Ніхто не гримає на нас і не заважає бігати. Хлопці, давайте влаштуємо змагання. Будемо бігати наввипередки.

      Білченя жбурнуло боровик. Майнуло смугастим хвостиком і з усіх ніг побігло через галявину.

      – Ме-е-е! – сердився Мекека. – Так нечесно. Слухайтеся моєї команди! Стійте струнко!

      Рудий Хвостик, присоромлений, повернувся.

      Друзі виструнчилися. Мекека голосно командував:

      – На старт! Увага! Руш!

      І вони разом, в одну мить, зірвалися. Попереду мчав Мекека. За Мекекою дріботів Рудий Хвостик. Мазунчик чеберяв останній. Він дуже хотів бути першим. Біг так швидко, як ще ніколи не біг. Проте випередити друзів у нього чомусь не виходило.

      Раптом щось трапилося. Мекека впав і просунувся на чотирьох ратичках уперед. На Мекеку з розгону налетів Рудий Хвостик. Зайча оббігло друзів. Воно зраділо, що випередило друзів. Але побачило купу – і зупинилося.

      Мазунчик уважно розглядав купу. Її хтось склав із сухої землі, хвої, шматочків листя та стебел. Але найцікавіше, що купа ворушилася. Ой, на ній сновигають мурахи! Їх видимо-невидимо. Вони бігають туди-сюди, туди-сюди. Але не наввипередки. Кожна мураха щось цупила: травинку, листочок, шматочки кори. Деякі колисали малят у білих згорточках.

      – Ти диви, – сказало зайча. – Такі малесенькі, а працюють. Ніхто не байдикує.

      – Я їм зараз покажу! Ме-ке-ке! – погрожувало козеня.

      Враз вискочило на купу і жваво запрацювало ратичками і повністю розвалило її. Потім носиком тикало у колишній мурашник, а ратичками швиргало залишки сухого листя. Знялася густа хмара їдкого пилу.

      У горлі Мазунчика неприємно лоскотало. Він дременув подалі від мурашника. Сів під смерекою. З відстані спостерігав.

      А білченя не дременуло. Крутилося коло Мекеки й підохочувало його:

      – Так, мурахам! Так! Це наша галявина. Хай ідуть у ліс і не заважають нам змагатися.

      Раптом козеня не своїм голосом мекнуло і вибриком пішло по всій галявині. Але дорогою звалилося у траву і енергійно качалося.

      Мазунчик подумав, що Мекека грається. Та коли прислухався, то зрозумів, що він плакав:

      – Рятуйте мене! Мурахи кусають! Мамо! Мамочко!

      Рудий Хвостик так само волав не своїм голосом. І голос його звучав дуже жалісно.

      На Маленьку поляну прибігла захекана коза Гострі Ріжки. Вона вилизала плямисте хутро свого синочка. Вибрала з нього всіх мурах, до останньої. Вмовляла синочка не плакати.

      А білченя лізло вгору стовбуром дуба і рюмсало:

      – Мамусю, рятуй мене! Ой, боляче!

      У СКАЧАТЬ