Лісові оповідки. Лідія Гулько

Чтение книги онлайн.

      Як Мазунчик катався на родичах і що з того вийшло?

      Зайчата швидко підростали. Самостійно ходили з кошиками до лісу. Там збирали на обід смачні листочки і гриби сироїжки.

      Ось вони знову в лісі. А Мазунчик, як завжди, вдома. Він сумував. Чіплявся до татка. Просив його:

      – Будь ласка, покатай мене.

      Прудколапий катав малого на собі.

      Зайчатку подобалось їздити верхи. Він не хотів з татка злазити. Але Прудколапий згадав про роботу, яку повинен сьогодні виконати. Він обережно зсадив із себе синочка. Схопив відеречко і побіг до річки.

      Зайчатко чіплялося до мами.

      – Будь ласка, покатай мене.

      Теплий Животик жаліла найменшого і возила на собі. Та в неї було дуже багато хатніх справ.

      А зайчатко знай вередує:

      – Хочу кататися! Е-е-е-е!

      Якось Прудколапого відвідав його давній приятель їжак Шпичак. Дядько Шпичак звернув увагу на малого, що рюмсав.

      – Чого ти плачеш, Мазю? – запитав.

      Зайчатко тре лапкою очі й плаксиво тягне:

      – Хо-чу ка-та-ти-ся! Е-е-е-е!

      Їжак припрошує:

      – Чого ж, сідай на мене. Покатаю.

      Гострі голочки на спині їжака вляглися. Вона стала гладенькою і м’якою, ніби подушечка. Мазунчик забрався на дядькову спину. Смикав лапками і пищав:

      – Но! Но! Поїхали!

      Їжак бігав, мов справжній кінь. Ще й вигукував: «І-а-а, і-а-а!».

      Мазунчик реготав від задоволення. Лупцював дядька п’ятками та підганяв.

      Обідньої пори куцохвоста родина зібралася в хатинці. Зайчата притихли й чекали, коли матінка покличе їх до столу.

      Тільки найменший не хотів злазити з дядька. Гецав на ньому, мов вершник на коні. Красувався, вихвалявся перед братиками і сестричками.

      Шпичак захляв від біганини. І через це розсердився на Мазунчика.

      А коли їжаки сердяться, то голки на їхніх кожушках настовбурчуються. Так було й цього разу. Зайча заволало:

      – Ой-йо-йой, боляче!

      Зіскочило з дядька і, ображене, забилося під своє ліжечко.

      Братики і сестрички реготали. Перестали реготати лише тоді, коли матуся запросила всіх до обіднього столу.

      Заяча малеча шумно всідалася за стіл. Лише Мазунчик ображено сопів у темному кутку.

      Однак борщик і кашка так смачно пахли, що Мазунчик тихенько перебрався із-під ліжечка на ослін. Схопив найбільшу ложку – і до миски.

      Татко Прудколапий суворим голосом попередив синочка:

      – На мені покатаєшся, як на їжакові.

      Матуся Теплий Животик скрипнула передніми зубами:

      – І на мені покатаєшся, як на їжакові.

      Мазунчик опустив вушка. Він схлипнув раз, а потім ще два рази. Проте ніхто йому не співчував. Всі сьорбали смачний борщик. Мазунчик перестав схлипувати. Винуватим голосом пискнув:

      – Пробачте мені. Я сам, своїми ніжками бігатиму.

      Зайці радісно плескали лапками. Найгучніше виляскував дядько Шпичак. Він дивився на вередуна добрими, лагідними очима.

      Мазунчик взяв свою, найменшу, ложечку. Він з апетитом уминав кашку зі своєї маленької мисочки.