Бійцівський клуб. Чак Поланік

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Виставте праву ногу, зігніть її, напружте квадрицепс.

      – Випростайте ліву руку, зігніть її, напружте біцепс.

      І це краще, ніж справжнє життя.

      Перестрибуємо до раку, сказав Боб. Він збанкрутував. У нього двоє дорослих дітей, які не відповідають на його дзвінки.

      Дійок можна позбутися: лікар зробить надріз під грудними м’язами й відсмокче зайву рідину.

      Це все, що я запам’ятав, тому що потім Боб стиснув свої обійми і, похиливши голову, огорнув мене. І я поринув у цілковите небуття, у темряву й тишу. А коли я нарешті відступив від його м’яких грудей, на переді Бобової сорочки лишився мокрий відтиск мого обличчя.

      Це сталося два роки тому, коли я вперше прийшов до «Лишаймося чоловіками разом».

      Відтоді майже на кожній зустрічі Великий Боб доводив мене до плачу.

      Більше я не ходив до свого лікаря. І корінь валеріани не жував.

      Це свобода. Втратити останню надію – це свобода. Я не розповідав нічого, і люди в групі гадали про найгірше. І плакали сильніше. І я плакав сильніше разом із ними. Поглянь на зорі – і тебе нема.

      Повертаючись додому після групи підтримки, я жив, я почувався краще, ніж будь-коли. У мені не гніздилися ні паразити, ні рак, я був маленьким згустком тепла, довкола якого зібралося все життя нашого світу.

      І я спав міцніше за немовля.

      Щовечора я помирав і щовечора народжувався знову.

      Воскресав.

      Але не сьогодні. Так тривало два роки, але сьогодні, коли ця жінка дивиться на мене, я не можу плакати. Я не можу врятуватися, бо не можу дійти краю. Я скусав собі ротову порожнину так, що на доторк язика вона здавалася вкритою ворсинами. Я не спав уже чотири дні.

      Коли вона дивиться, я відчуваю себе брехуном. Вона вдає хворобу. Це вона бреше. Сьогодні ввечері ми називали себе: я – Боб, я – Пол, я – Террі, я – Девід.

      Я ніколи не кажу свого справжнього імені.

      – Тут із раком, еге ж? – сказала вона.

      А тоді додала:

      – Що ж, привіт. Я – Марла Зінґер.

      Ніхто не сказав Марлі, з яким саме раком приходять сюди. Тоді ми всі були надто заклопотаними, бавлячи кожен свою внутрішню дитину.

      Марла знову затягується цигаркою, доки чоловік плаче в неї на шиї.

      Я спостерігаю за нею з-поміж Бобових драглистих цицьок.

      На думку Марли, я вдаю хворого. Наступної ночі після того, як побачив її, я не зміг заснути. Відтоді я не сплю. І все ж я був першим, хто почав удавати. Хіба що всі ці люди з усіма їхніми негараздами, з їхнім кашлем і пухлинами теж удають. Усі, навіть Боб, цей здоровенний бугай. Ця велетенська бодня сала.

      Погляньте лиш на його прилизане волосся.

      Зараз Марла курить і зводить очі під лоба.

      У цю мить моя брехня відбивається в Марлиній, і я бачу саму тільки брехню. Посеред усієї їхньої правди. Усі вони чіпляються за життя, наважуючись звірити свій найбільший страх: СКАЧАТЬ