Гра в піжмурки. О. Іден

Чтение книги онлайн.

      – Не встану, якщо не пообіцяєш.

      – Добре, добре, тільки піднімись. – її словам вірила, лише моя дитяча наївність. Цього було досить.

      Фрагмент № 5

      Локація змінилась на лавочку з кіоском. Позаду нас селфилось погруддя Шевченка й мацало спину Лесьці, котра маленькими ковтками сьорбала каву. В руках диміла цигарка. Я грів руки між її колінами й чекав продовження словесних лизунів. Про реальні навіть не думав. Лише про наше з нею порно. Чомусь, в мене завжди визирали такі думки, коли ставало гаряче від холоду.

      – Ти підступний. – посміхнулась до мене видихаючи дим із легень.

      – Знаю. – взяв її цигарку й глибоко затягнувся.

      – Не залишив мені вибору.

      – Вибір є завжди.

      – Тільки не для мне, так? – Зеленющі очі пропекли мій мозок до самої маківки.

      Я звів брови дашком.

      – Це всі твої слова? – кава до горла.

      – А що я маю казати? – я випрямився, заснувши руки в кармани пальто. – Зараз покладаюсь на Бога і твою віру в мою клятву.

      Вона промовчала. Докурила цигарку й кинула недопалок під ноги.

      – Маю вже йти. Мама хвилюватиметься.

      – Гаразд. Я тебе проведу.

      – Не потрібно. – закинула сумку на плече.

      – Боїшся, що цей мудак побачить нас разом? – стиснув губи. Лють вже намагалась фарбувати буряком кола на щоках.

      – Якби боялась, ми б зараз тут не стояли.