Мексиканські хроніки. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      – Завтра я приб’ю тебе, you motherfucking dumb asshole.[14]

      Годинник показував п’яту ранку…

      Наступного дня я не міг думати ні про що, крім шахів. Сновидою я снував департаментом і, здавалося, від злості міг спопеляти речі очима. Перемога, яка так по-дурному вислизнула з рук, дошкуляла мені більше, ніж перша наївна поразка. Я відчував, що сильніший, і вирішив сьогодні за будь-яку ціну це довести.

      Повернувшись увечері з департаменту, я ще з порога прогарчав:

      – Готуйся! Зараз я оскальпую тебе!

      – Оскальпуй свою прабабцю! – відбив випад Мігель і театральним жестом запросив мене до столу.

      Шахівницю із розставленими фігурами він уже підготував. Ми нашвидкуруч повечеряли й узялися до смертельного поєдинку.

      У квартирі кипіло, як у жерлі вулкана. Повітря кресало іскрами, простір плавився від шквалу емоцій, кімнату переповнював дим і запах перепалених нервів. Ми зіграли дві партії, знову просидівши аж до четвертої ранку. Я дотримав своєї обіцянки, я оскальпував його, якимись нелюдськими потугами довівши рахунок у нашому протистоянні до 2,5:1,5. Мігель рвав на собі волосся, тупотів ногами та поливав мене добірною іспанською лайкою, а я не звертав на те абсолютно ніякої уваги.

      Була перша ніч, коли я захропів зі спокійною душею.

      Реакція Мігеля нічим не відрізнялася від моєї. Наступного дня вже він не міг ні про що інше, крім шахів, думати, а ввечері припер мене до стінки безапеляційним:

      – I wanna revenge![15]

      І таки взяв той реванш, паршивець…

      Невиспані, але сповнені рішучості, геть закинувши навчання, ми лупилися в шахи чи не щодня, почергово вириваючись уперед у загальному заліку.

      За якихось два тижні ми стали друзями нерозлий вода, разом дивилися футбол, пили пиво й обговорювали дівчат.

      Якось Мігель показав мені фотографії Паленке (Palenque), археологічної зони на півдні Юкатану, загубленої в джунглях чортзна-де біля кордону з Гватемалою. Колись давно я читав про Паленке, але мені не доводилося бачити фотографій, причому стільки відразу. Я споглядав масивні піраміди, величні храми, культові споруди, сховані у перині вічнозелених дерев, і пускав слинку, наче хом’ячок, що побачив напхану під зав’язку соняшниковим насінням торбинку.

      – Я б усе віддав, аби туди потрапити, – втерши носа тремтячими руками, пробелькотів я.

      – Ну то поїхали зі мною на Новий рік. Я запрошую, – просто мовив Мігель.

      Я сходу ледь не беркицьнувся на п’яту точку.

      – Що?!! – волаю.

      А він мені:

      – Кажу, ти можеш полетіти зі мною та провести Новий рік у Мексиці.

      На ці слова моє серце затріпотіло у грудях, а десь у ділянці живота капітально забулькало від щедрої дози викинутого адреналіну. Я вже вимальовував у голові картини, як лечу СКАЧАТЬ