.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нею побігли ховатись меж крутими берегами. Далі і хмарочки стали розходитись, порідшали і стали звертатись купками, мов клубочки, розступатись, щоб дати дорогу для якогось пишного, важного гостя, ніби царя якого, діющого добро усьому миру, і покотились геть-геть за крутії гори, щоб тільки відтіля дивитися на те, що тут буде! Ось і зачервоніло на тій дорозі, де йому треба йти, і розіслалось мов сукно, як кармазин красне; далі неначе срібні цвітки по ньому хто посипав; а тут і увесь путь став мов золотим піском по червоному полю посипаний… Зазолотились і верхів’я дерева по лісам… і ось золотий по них пісок сиплеться по дереву нижче, усе нижче… нижче… Усе стихло… Чогось жде!.. Стало винирять з-за землі… що? І світ, і огонь, і краса… І вже і на крайок його не можна зирнути оком, що ж буде, як усе явиться миру?… І золоті промені від нього обсипали усю землю, і самії небеса стали ніби краще. Усе мовчить, жажда, щоб швидше явилася у повноті краса миру!.. Ідеть… викотилось зовсім… озирнуло землю і… неначе повелівало: «Хваліте Господа, що создав і мене, і вас, і кожний день посила мене давать усьому миру світ і усякому диханію жисть…» Тут знова пташечки, неначе по чиєму наученію защебетали, усе мов знова ожило, чоловік знов прийнявсь за діло своє… і що то: увесь мир ізрадовався!..

      ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………

      Ось вийшов і Василь із садка. Він добре чув, що Маруся з Оленою змовились укупі йти на місто, так він і не пішов вже додому у город, а у тім же селі, від города верстов з чотири, скитався усю ніч, і як стало світати, то він вже і беріг їх. Визиравши із садочка, побачив, що дві дівчини геть-геть відстали від прочого народу, тихенько ідуть собі і розговорюють; він зараз відгадав, що хто то йде, бо серце у нього тьохнуло й подало звістку; ото він і пішов буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову, мов задумався; а у самого аж жижки трусяться, і дух йому захватує від радощів, що ще побачить Марусю і поговорить з нею.

      От ідуть дівчата; Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… аж зирк!.. і пізнала свого Василя!.. Руки й ноги затрусилися, у животі похолонуло, і дух зайнявсь, і сама ні з місця.

      – Та йди-бо швидше! – крикнула на неї Олена. – Чого ти зопиняєшся? І так опізнились.

      – Та хто його зна, чи спіткнулась чи що, – каже Маруся, сама ж ні з місця, хоч так би і летіла до Василя, як та голубка до голуба; бо вже й забула, що, мабуть, він не її любить, що він вже посватаний на хазяйській дочці… усе забула, а тільки того й бажа, щоб бути укупці з своїм Василечком.

      От як почув Василь, що дівчата вже за ним гомонять, озирнувсь до них, зняв шапочку, поклонивсь і каже:

      – Добридень, дівчата. Боже вам помагай!

      – Спасибі! Нехай і вам Бог помага! – казали йому ув один голос дівчата.

      От їм і каже Василь:

      – Чи не бігла проти вас яка собака?

СКАЧАТЬ