Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енґлунд страница 35
Название: Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах
Автор: Петер Енґлунд
Издательство: Фолио
Жанр: Биографии и Мемуары
Серия: Карта світу
isbn: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-7435-5
isbn:
Того самого дня, 28 лютого, Вільям Генрі Докінз пише своїй матері:
Цього тижня я отримав твого листа від 26 січня, і, можливо, він виявиться останнім тут, у Єгипті, оскільки ми незабаром вирушаємо в дорогу. Ніхто не знає куди. Вдень до Олександрії вже вирушили 3rd Bde, 3rd Fd Amb, 1st Fd Coy, 4th ASC, і протягом двох тижнів ми повинні піти за ними. Уважаю, пунктом призначення будуть Дарданелли, та, можливо, нас відправлять кудись до Франції, Туреччини, Сирії або Чорногорії. Хоч як там є, ми нарешті рухаємося.
38
Вівторок, 2 березня 1915 року
Володимир Літтауер оглядає поле бою в лісі під Августовом
З темного неба падає сніг. Вони прямують дорогою, але не впізнають цих місць. Їм трохи не по собі, тим паче, що вони готуються до наступу. Десь там, у сніговій круговерті, знаходяться німці.
По обіді снігопад поступово рідшає і припиняється. Горизонт розчистився. І тоді вони побачили, що відбувається навколо. Майже за два кілометри від них рухаються ворожі кавалеристи. Схоже, вони весь час ганялися одне за одним. Але бій так і не почався. Німцям дозволено відступити.
Смеркає. Дерева обступають їх дедалі щільніше. Вони в серпневому лісі. Тут дев’ять днів тому тривали тяжкі бої, коли німці оточили і знищили вщент XX корпус Булгакова[74]. А тепер переможці ретирувалися, залишивши за собою тихе, безлюдне поле бою. Утім, не таке вже й безлюдне.
Колона вершників рухається вперед, і Літтауер бачить якісь дивні стоси, немов уздовж лісової дороги нагромаджені дрова. І все ж щось не сходиться. Це вочевидь не дрова, зважаючи на їх розміри, і взагалі не схоже на деревину. Один корнет прямує до них і відразу ж повертає назад: ні, це не дрова, це штабелі людських тіл.
Місцеві жителі мали поховати загиблих. Але їм поки не вдалося завершити цього ритуалу. Ліс став місцем жорстокого кровопролиття. Військові з’єднання зненацька зітнулись у страшній метушні. Раз у раз спалахували ближні бої, цілком хаотичні. У той час як оточені російські частини тіснилися на маленькому п’ятачку, відчайдушно намагаючись прорватися. Літтауер був приголомшений. Він ніколи не бачив нічого подібного.
Деякі острівці полів і лісів були буквально встелені трупами – і німців, і росіян. Під час минулої битви в цих місцях німецькі та російські солдати вочевидь переслідували одне одного по п’ятах і полягли, ніби шари пирога. Неможливо було з’ясувати, де свої, а де ворог. Невеликі групи обстрілювалися з найнесподіваніших напрямів і з близької відстані.
Літтауер прямує далі, з жахом вдивляючись в моторошні застиглі картини. Ось він бачить батарею: люди й коні застигли в своїх звичайних позах, усі вони мертві. Він бачить піхотну роту, яка полягла зразковим строєм: усю її скосив кулеметний вогонь, усі мертві. Бачить півдесятка санітарів, які лежать у ряд із навантаженими ношами, і всі вони також мертві. Бачить одягнутих у сіре німців, які лежать купою: вони марно намагалися сховатися під кам’яним СКАЧАТЬ
Оточення і знищення XX корпусу було єдиним справжнім успіхом для німців під час їхнього лютневого наступу, однак німецька преса тут-таки заволала про їхні перемоги, не втративши нагоди вдарити в Танненбергський барабан. Звісно ж росіяни зазнали великих і навіть страшних втрат. Разом з тим утрати німців були також значними і до того ж майже марними.