Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сер, – промовив нарешті Олівер, не бачачи більше нікого на обрії. – Чи не ви це стукали часом?

      – Я.

      – Вам, мабуть, потрібна труна, сер? – безвинно провадив Олівер.

      Хлопець зирнув на нього вовком з-під лоба й сказав, що Оліверові знадобиться вона раніше за такі жарти зі старшими людьми.

      – Хіба ти, підкидьку, не знаєш, хто я такий? – спитав він з почуттям власної гідності, злазячи зі стовпчика.

      – Не знаю, сер, – відказав Олівер.

      – Я містер Ной Клейполь, а ти мій підручний. Поприймай віконниці, та швидше-бо, паскудне ледащо. – З цими словами містер Клейполь дав Оліверові доброго стусана і гордо, з королівською величчю увійшов до майстерні, хоча великоголовому опецькуватому незграбі досить трудно видаватися величним, а особливо коли додати до цього ще червоний ніс і руде ластовиння.

      Олівер відніс на подвір’я за хатою дерев’яні віконниці і висадив по дорозі одну шибку, бо важкі заслони були йому понад силу; Ной потішив його, що він безпремінно дістане «на горіхи», але зволив-таки допомогти йому трохи. Незабаром з’явився містер Соуерберрі, а за ним і його дружина. Ноєве пророкування справдилось – Олівер негайно дістав «на горіхи», а потім йому дозволено було піти з люб’язним колегою до кухні снідати.

      – Присунься до вогню, Ною, – сказала Шарлотта, – я приховала для тебе кавалок ситої свининки від хазяйського снідання. – Олівере, замкни двері за містером Ноєм і візьми те, що лежить он там на покришці. Ось тобі чай, сідай на скриню і пий хутчій, бо треба швидше прибрати майстерню – чуєш?

      – Чуєш, підкидьку, чи тобі позакладало? – гукнув Ной.

      – Ото пустун, без жартів ніяк не може! – засміялася Шарлотта. – Дай йому спокій, на біса він тобі здався?

      – Дати йому спокій? – скрикнув Ной. – Та йому ж уже й так усі дали спокій: ні батько, ні мати не втручаються в його справи, та й інша рідня, здається, начхала на нього – він сам собі пан – ге, Шарлотто? Ха-ха-ха!

      – Ну ти й сміхун, ну ти й штукаренко! – зареготалася від щирого серця Шарлотта, а Ной за нею. Потім обоє з презирством поглянули на Олівера, що, здригаючись від холоду, в найтемнішому закуткові «кухні» їв спеціально залишені для нього найгірші недоїдки.

      Ной був вихованець дитячого захистку, але не був безрідний сирота і свою генеалогічну лінію міг провести аж до батька й матері, що жили недалечко в околиці (мати його була прачка, а батько – п’яниця-солдат, що вийшов у відставку з дерев’янкою замість ноги та з пенсією в два з половиною пенси на день). Хлопці із сусідніх крамниць здавна глузували з Ноя й дратували його «лабзою» та «жебраком»; Ной мовчки терпів усі ці образи. Але тепер, допавшись до влади над безрідним беззахисним сиротою, на якого останній з останніх міг з презирством тикати пальцем, він з насолодою знущався над ним.

      Який багатий матеріал для філософа: він свідчить, як можна удосконалити людську натуру й наскільки однаковими шляхами йде розвиток милих властивостей у найшляхетнішого лорда й найбридкішого СКАЧАТЬ