Анна Київська – королева Франції. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ київський Добриня! – не судилося, мушу народжувати чужому королю спадкоємців. Прощавай і ти, Софіє Київська, і ти, золотоверхий Києве мій! (Мій – адже я була і навіки залишуся киянкою.)

      Трохи було аж засмутилася (правда, виду не подавала), що саме їй батько таку долю вибрав: у якусь там Францію на край світу посилає. Та у Києві про ту Францію ніхто й знати не знає. Чули, що є таке королівство – маленьке та слабеньке. Не Германія, не Норвегія, не Скандинавія.

      Не Візантія, зрештою.

      Закуток Європи, але…

      Мусить їхати. Така батьківська воля, і такий у неї обов’язок. Треба зміцнювати міждержавні зв’язки Київської Русі, тож годиться й Франція. Та й не Київ набивається – сам король Франції просить її руки.

      Отак і поїхали. У Францію – то й у Францію.

      Свати із Франції. Багаті дари Ярославу Мудрому

      Посли короля Франції, овдовілого Генріха I вирушили до Києва по весні 1048 року, в квітні місяці.

      Королівські свати просувалися повільно. Крім послів, які їхали верхи, хто на мулах (переважно духовні особи), хто на конях (лицарі) – обоз складали численні повозки з припасами (шлях-бо передбачався довгий, наче на інший кінець світу) та вози з багатьма дарами. Наприклад, в якості дарунків Ярославу Мудрому везли дорогі бойові мечі, заморські сукна, коштовні срібні чаші – французький сват багнув вразити щедрістю свого київського свата.

      На човнах, розкішних і пишно прикрашених – щоб всі знали, хто пливе та їде – не хто-небудь, а гості самого короля франків! Де та Франція? – питали. Дивувались ображені, що ти диви, якісь там… ммм… аборигени не знають, де Франція, – відповідали: там, де треба… Отож на човнах спустилися до Дунаю (спершу ж треба було ще й до нього з Франції дістатися), потім на конях пройшли через Прагу і Краків. Шлях це, правда, не найближчий. Та дорога вважалася і зручною, і завжди багатолюдною. А отже, й безпечною, хоча безпечних місць у ті часи майже ніде не було.

      Але тією дорогою йшли торгові каравани зі сходу на захід, тож хоч якась безпека там була. Та й каравани завжди супроводжували добре озброєні вершники.

      Посольство очолював шалонський єпископ Роже із знатного роду графів намюрських. Це був вельми кмітливий молодий чоловік. Ще в юності він вирішив, ким йому бути: графом або священиком. Вибрав сутану і не прогадав. Тут його кар’єра творилася успішніше. Неабиякий розум, знатне походження, беручкий до всього зух, – все це допомогло йому успішно вести будь-яке діло, за яке він брався. Та й дипломатом вдався неабияким, тож його не раз використовував – і щораз успішно, – король Франції, посилаючи Роже то до Рима, то в Нормандію, то до германського імператора. І визначну та історичну місію – висватати йому дружину, – король доручив саме йому, священику Роже, який взявся за нове доручення короля, як-то кажуть, обіруч, розуміючи, що в разі успішного його виконання він увійде в історію. Що так і станеться.

      Крім Роже, старшими в посольстві ще були єпископ СКАЧАТЬ