Анна Київська – королева Франції. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – Свати?

      – Атож. Вставай, та будемо тебе наряджати і сватам показувати.

      Засмутилась весела й досі безжурна Анничка, печаллю дівочою запечалилась, тихо-тихо заспівала:

      Співали тоді так усі дівчата на Русі, яких віддавали за нелюбів:

      – Отакої! – не йняла віри матінка і з печаллю та любов’ю на донечку свою дивилася. – Її заміж за короля віддають, а вона… побивається!

      – Що з того, що за короля, як за нелюба?

      – Королі беруть дівчат не для любові, а щоб королевами їх зробити. Радій, доню. Любов з часом минеться, а королевою не кожна стає…

      Над Києвом опускалося тихе осяйне надвечір’я, і в промінні сонця, що сідало десь за Дніпром, золотом спалахнули бані церков і соборів.

      Анничка того вечора стрибала, як кізонька, і волосся на її голівці відливало золотом.

      – Моя ти златовласка… – посміхаючись шепотіла мати.

      А дочка безтурботно наспівувала:

      А тоді зненацька розплакалась, ткнулась личком у плече матері і ніяк не могла заспокоїтись. А мати Ірина, втішаючи дочку, ласкаво казала:

      – Така твоя доля, доню моя, королевою маєш стати. – І чомусь плакала, але сльози її були світлими – як кришталь…

      Анничка то плакала, то крізь сльози посміхалася, співала ніби безжурно, а виходило чомусь журно-журно:

      І не було в неї коханого, а їй здавалося, що був.

      Був, був… І присягався «бути моїм чоловіком, а я – його дружиною». Ось тільки як його звати (а так кортіло дізнатися) – не відала. І про своє майбутнє хотілося наперед почути. Хоча яке майбутнє у княжої дочки – відомо: в ім’я зміцнення міждержавних (чи ще якихось там відносин) віддадуть – часом і за старого князя з чужоземелля, і – живи та зміцнюй ті міждержавні (чи ще які там) відносини. А чи любиш ти його, чи він тобі хоч подобається, – батько й питати не буде. Іди, бо так треба.

      А там… Злюбиться. А не злюбиться – і так вік проживеш. Одне слово, династичні шлюби. СКАЧАТЬ