Спалені мрії. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Просила передати, щоб не затримувалась, щось невідкладне почалося. Розумієш, на що я натякаю? – Сам то на Горпину, то на Уляну зиркає.

      – Це до Наді треба йти, – здогадалася Горпина. – І все тобі в одну мить. – Заметушилася складати свої мазі та порошки в торбину.

      Мабуть, інші розмови трохи відволікли Уляну, і вона, тримаючись за стіл, підвелася. У хаті було напівтемно, горіла лише лампадка перед образами.

      – Дай мені випити, що ти там пропонувала, – простягла руку.

      Дядько Михайло, налякавшись того голосу, одразу вискочив у сіни, а Горпина подала їй невеличкого кухлика зі спиртом.

      – Пий скільки зможеш і лягай на полику, щоб я знала, що ти в порядку. Бачиш, тут про смерть, тут тобі про нове життя – і все в одну хвилину.

      Метляючи торбиною, сама не йшла, а слідкувала за кожним Уляниним рухом, роздумуючи, що їй тепер робити. Лише згодом, коли Уляна, витерши хусткою обличчя та добре висякавши носа, полізла на полик, Горпина пішла у двір, поспішаючи слідом за Михайлом. «І чому часто так буває – тільки одна невідкладна справа, тут і друга де й береться, ніби комусь завжди хочеться закрутити все в один клубок. Не могла та Надя зачекати хоч цю ніч. – Їй шкода було Уляну і вона картала себе за те, що покинула її в таку лиху годину. – Ще руки на себе накладе, – чомусь думалося про найгірше. – І чому я не сказала, щоб її з хати не випускали», – навіть збиралася повернутися.

      – Проведи мене до Тоні, – нарешті попросила Михайла, – темрява така, що не довго й баночки свої побити. Теж ковтнула б спирту та на піч полізла, у самої страх як погано на душі. Тепер роботи до ранку вистачить. Але тут якось розродимось, а от Уляна бідна жінка, і як їй все оце пережити?

      – Я б теж допоміг, тільки не знаю чим, – почувся голос дядька Михайла, який усе зрозумів. – Як відійде, підводою туди відвезу, коня десь випрошу, навіть серед ночі поїду, бо самій туди не можна – серце розірветься. Добре, що й ти того не бачила.

      Він завжди був неговірким, а після приїзду з партизанами й зовсім мовчазним став.

      – То й доказуй, коли почав, – спинилася Горпина серед дороги.

      – Невже сама не зрозуміла? – буркнув невдоволено. – Тільки чомусь про це ніхто не говорить. – Він теж не збирався, аби не такий випадок. – Коли німчугани розпочали в Корюківці свою каральну операцію, більшість партизанських загонів Федорова поблизу розміщалися. Не могли вогню не бачити, який, мабуть, і в Чернігові видно було, а крик точно чули, бо я ж не глухий був. А от чому не прийшли на допомогу? – Він замовк і щось зважував. По хвилі у неї спитав: – Не знаєш?

      – Ні, забожитись можу. – І вона вже хрестилася.

      – Тоді зовсім дурна. – У таких випадках Михайло не добирав слова. – Ти ж була серед них і все повинна знати – як хороше, так і погане, – відчувалося, що він добрався до правди. – За два дні всіх жителів розстріляли і спалили. Хоч чула, скільки їх було? – Здавалося, що він зараз трястиме її за петельки.

      – Ні, не чула, – ледь проказала.

      – Близько СКАЧАТЬ