Список Шиндлера. Томас Кініллі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ґьот і дівчина дійшли до першого сходового майданчика, Шиндлер обережно позадкував коридором углиб будинку.

      Пфефферберґ і Лісєк зачули коменданта значно раніше, ніж очікували: він зайшов у свою спальню й щось белькотів своїй супутниці. Вони тихо зібрали своє приладдя, прокралися з ванни у спальню й постаралися непомітно вискочити в коридор. Ґьот, який і далі перекривав їм шлях до відступу, здригнувся, бо, побачивши палицю від щітки, подумав, що у ванній сховалися вбивці. Коли ж вийшов Лісєк і, затинаючись, почав пояснювати, до коменданта дійшло, що це всього-на-всього в’язні.

      – Гере коменданте, – почав був Лісєк, якого не без причини кинуло в холодний піт. – Дозвольте доповісти, ваша ванна не відмивалася…

      – А, – відказав Амон, – то ти викликав спеціаліста. – Він кивнув хлопцеві. – Ходи-но сюди, любий.

      Лісєк зробив крок вперед – і тут же був збитий з ніг таким потужним ударом, що впав головою під ліжко. Амон знову покликав його, наче дівчину мали б розважити його ніжності щодо в’язнів. Юний Лісєк підвівся й, заточуючись, побрів до коменданта по додачу. Коли хлопець устав другий раз, Пфефферберґ, досвідчений в’язень, уже чекав чого завгодно – аж до того, що виведуть у сад, де їх, врешті, матиме розстріляти Іван. Натомість комендант просто заревів на них, щоб забиралися геть, що вони миттю зробили.

      Коли Пфефферберґ за кілька днів почув, що Лісєка застрелив Амон, то подумав, що це сталося й через оту історію з ванною. Насправді річ була зовсім в іншому: злочином ординарця було те, що він запряг коня в коляску для гера Боша, не спитавши дозволу коменданта.

      На кухні вілли служниця, яку насправді звали Гелена Гірш (Леною Ґьот називав її через лінощі, як вона завжди казала), підвела очі й побачила у дверях одного з гостей. Вона відставила таріль із залишками м’яса і застигла в напруженій, уважній позі.

      – Гере… – вона подивилася на його смокінг і замислилася, як же до нього звернутися, – гере директоре, я оце саме відкладала кістки для собак гера коменданта…

      – Будь ласка, будь ласка, – промовив гер Шиндлер, – вам не треба доповідати мені, фройляйн Гірш.

      Він обійшов стіл. Він, здається, навіть не збирався наближатися до неї, але їй усе ж було лячно, чого він хоче. Хоча Амон полюбляв бити її, національність завжди рятувала від прямих домагань. Але деякі німці не так перебирали расою, як Амон.

      Проте такого тону вона чути не звикла, навіть від тих офіцерів СС і сержантів, які заходили на кухню поскаржитися на Амона.

      – Ви мене не знаєте? – спитав він, достоту як відомий футболіст чи скрипаль, гордість якого було ображено тим, що його не впізнали на вулиці. – Я – Шиндлер.

      Лена кивнула.

      – Гере директоре, – сказала вона, – звичайно, я чула… і ви тут бували й раніше. Пам’ятаю…

      Він лагідно обійняв її. Він відчував, яка вона напружена, коли торкнувся її щоки губами.

      – Це не такий поцілунок, – тихо промовив СКАЧАТЬ