Справи земні. Зоряна Зінь

Чтение книги онлайн.

      – Нє-а! – замотиляла головою.

      – Маєш де жити? – знову запитала касир.

      – Не-а, – уже тихо проказала дівчина.

      – Може підеш до нас? Нам прибиральниці потрібні…

      – У-у-, замотала головою, – я не хочу у прибиральниці.

      – А що вмієш? Маєш спеціальність? Ні! Нічого ліпшого не знайдеш або прибиральницею тут, або двірничкою на вулиці, ну, ще посудомийницею тебе візьмуть.

      Молоде та зелене не знало й що думати.

      – Не дурій! Знайдеш роботу, то підеш звідси, а так хоч якась копійка й дах над головою. Думай! На це місце знайдемо швидко охочих: п’ятдесят рублів зарплати, місце у гуртожитку і їжа три рази денно, де таке знайдеш?

      – Н-незнаю, – протягнула невпевнено.

      – Не дивись, що тут мало відвідувачів, ще не вечір…

      Отак двадцять літ протрубила у цій їдальні. Тепер вона нічим не нагадувала оте пташеня, що з гір спустилося у місто. Різного було тут. Мила підлогу у залі й на кухні. Коли виникала потреба, то допомагала готувати. Днювала й ночувала на роботі. Копійку заробляла. Спочатку на квартиру хотілося зібрати, бо гуртожиток то лише назва гучна. А насправді клоповник. Кого тільки тут не було! Щодень галас крик, бійки, поножовщина. Тікала на роботу. Тут хоча б сховатися можна було. Шукала інше житло. А воно ж гроші коштує. Знайшла неподалік бабульку, що куток здавала, у прибудові до старого будинку. Тепер якось можна жити було. Правда, вреднюща старушенція знайшлася. Та пані Ірина, касирка, навчила піддобрюватися до старої карги: щодня чекушечку носила, то й та прихилиться до пляшечки поки усього не висмокче й дріма у кутку. О, та горілка добре виручала молоду жінку! Буквально давала їй життя. Наловчилася красунечка наша горілочку з-під поли продавати. А що. Так усі в їхній їдальні робили. Кожна приносила із собою таке добро. А потім, ввечері, продавали захмелілим чоловікам. Добре тоді торгувалося!

      Стара згодом вмерла й квартира залишилася їй. Маленька незручна та своя. Щоб пройти до кухні, то потрібно було спочатку перейти кімнату, у кутку кухні відділила пару метрів під санвузол, звела нову стіну і кімнатка стала крихітною. Усе ж на вулицю уже не бігала. Яка там ванна! Про що казати! Добре, що на роботі душ! А їй скільки там потрібно. Усе на роботі пропада! Тепер вона касирша тут! Тепер її слухають усі. Вона знає, що краще готувати, коли й що виставляти. Білий-білісінький накрохмалений фартушок, така ж корона на високій копиці волосся, яке майстерно викладає щодень перукар, який приходить до неї на роботу зранечку. Пальці у перстенцях. У вухах коштовні сережки. Чи впізнав би тепер хто у ній ту несміливу дівчинку із села, що втекла од матері-батька, одцуралася од гір?

      – Пташечко-голубочко, – не раз і не два звертається до неї черговий відвідувач, – налий у борг, віддам усе до копієчки, а хоч то можеш у заставу годинник узяти…

      Отак багатіла потроху. Сім’ї не мала. Надивилася на отих мужиків і плюнула. «На ніч знайду, а жити для когось не стану. Годуй, обпирай, одягай, ще й трясися СКАЧАТЬ