Кінь Перуна. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що підтримували неосяжне гранітне склепіння зали. І сама стеля випромінювала щось лагідне і бархатисте. Світло було розсіяне скрізь і ніде. Наче в імлистий зимовий день, коли й не збагнеш, від чого саме виднося: од хмар на небі, чи од снігу на землі?

      Усе те Захар підмітив ніде не затримуючись, бо Морена легким кроком перетнула сіни і підійшла до наступних дверей, які хутко розчахнули перед нею двійко інших гномів. Захар відрізнив їх лише тому, що перші були зодягнені у зелені киптарики, а ці – синього сукна. В усьому ж іншому їх сплутала б, певно, і рідна мати.

      Музика стала голоснішою, хоч музикантів і далі не було видно.

      Ця зала була ще багатішою, пишнішою й веселішою. І тут чекали гостей.

      Оранжевий гном підтримував вогонь у каміні. Ще один – крутив над ним нанизаний на вертел добрячий шмат м’яса. Посеред зали з десяток або й більше повітруль накривали довжелезний стіл, призначений для обіду одночасно не менш як на три дюжини персон. Келихи, джбани, глеки з довжелезними шийками, тарелі й таці, що наче з повітря з’являлися на ньому – все було виготовлене зі щирого золота і майстерно розписане різноколірними емалями. Що ж до страв, то на стіл потрапило все, що будь-коли бодай доводилося бачити Захарові, й утричі більше такого, що він і назвати б не зміг. Парубок уже чекав, що ось-ось прочиняться ще якісь двері і до зали увійде натовп богів і богинь. Бо й на мить не міг припустити, що уся ця розкіш призначена лише для звичайного сніданку.

      Але обабіч столу гноми поставили лише два мереживно вирізьблених крісла.

      Богиня, поглядаючи на нього, лиш задоволено посміхалася. Що ж тут дивного? Усякому хочеться справити враження. І навіть тисячолітня мудрість не цурається дрібних радощів.

      І саме ця усмішка дозволила парубкові трохи отямитися. Бо хоч усе навколо переконувало його, що він в гостях у богині, всміхалася вона все ж, як звикла горянка. Тож коли Морена величаво опустилася в одне з крісел, Захар, не чекаючи на запрошення, рішуче, а  од  через те незграбно, мов ведмідь, посунув до іншого.

      – Сідай, сідай, – запізніло запросила його богиня, якій навіть сподобалося нахабство парубка. Адже вона збиралася протримати його біля себе не один рік. А слухняність, може, й приємна, але ж і набридає швидко. – Кажуть, що через порожній шлунок і наука не пробереться. Тож наповнім його, перш ніж розпочнемо мордувати мозок.

      Воля господині – закон. Голодати Захарові особисто не доводилося, але від старших людей відав він, що то таке, і змалку до їжі ставився серйозно. Напихатися над міру не напихався, але завжди намагався покуштувати всього до смаку. Бачучи таке його ставлення до їжі, повітрулі пильно слідкували за тим, аби тарілка парубка не встигала спорожніти. А легкі вина щоб не щезали з кубків.

      Морена ж лише куштувала то того, то іншого.

      – Смакує? – поцікавилася за якийсь час.

      – Угу, – відказав лаконічно Захар, що саме старанно пережовував шмат, дикої гуски, запеченої СКАЧАТЬ